Його ім’я добре відоме правозахисникам, журналістам та громадськості - як в Україні, так і за її межами. Колишній політв’язень Кремля, він став символом спротиву й незламності. Геннадій Афанасьєв народився в українському Криму, пережив катування, колонію та судилище за сфальсифікованим обвинуваченням. Після звільнення він не обрав спокійне життя, а став голосом тих українців, яких утримують у російських в’язницях.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, добровольцем пішов на фронт. Геннадій загинув у боях за Україну, залишивши по собі шлях, сповнений болю, мужності та честі.
«Зовні м’який, але всередині - сталево незламний», - так згадують його друзі та колеги. Це розповідь про людину, яка не зламалася. Про того, хто мав силу казати «ні» катам. Про українця з Криму, для якого свобода та справедливість були найвищими життєвими цінностями.
Із Україною у серці
Геннадій Сергійович Афанасьєв народився 8 листопада 1990 року в Сімферополі. Через рік родина переїхала до Одеси. З ранніх років хлопець вирізнявся доброзичливістю, стриманістю та внутрішньою зібраністю. Хоча вдома переважно спілкувалися російською, батьки усвідомлювали важливість рідної мови та культури для формування особистості сина, тому обрали для нього україномовний дитячий садок, а згодом і школу.
В 1997 році Геннадій пішов у перший клас санаторної школи-інтернату №6. Активно долучався до творчих заходів, разом з іншими учнями готував вистави за мотивами творів українських письменників, організовував лялькові театри. В 2001 році родина Афанасьєвих повернулася до Криму, де хлопець продовжив навчання українською мовою в гімназії №3 імені Анатолія Макаренка в Сімферополі.
Пошук свого шляху
Дідусь Геннадія був суддею, відстоював права військових та справедливість. Його принциповість та відданість справі глибоко вплинули на онука. Натхненний цим прикладом, хлопець вступив на юридичний факультет Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, але згодом розчарувався в системі правосуддя, побачивши її глибокі корупційні проблеми. Це змусило його переглянути життєві орієнтири: він зрозумів, що не хоче працювати за фахом.
Після першого курсу Геннадій поїхав до США за програмою Work and Travel. Попри відкриті перспективи, думок залишитися за кордоном не мав - не міг розлучитися з родиною та Батьківщиною. Повернувшись додому, завершив навчання, здобув ступінь магістра права та влаштувався фотографом у компанію стокової фотографії «Arteester».
Політв’язень Кремля: символ спротиву та гідності
Наприкінці 2013 року, під час Революції Гідності, в Криму активізувалася діяльність російських пропагандистів, які поширювали фейки про загрозу «українських нацистів» та відкрито закликали до єднання з Росією. Бажаючи зрозуміти, що відбувається, Геннадій із друзями поїхали до Києва. На Майдані Незалежності, вони побачили справжній український спротив - щирий рух за свободу й гідність.
Із перших днів російської окупації Криму, Геннадій долучився до акцій протесту, відвідував громадські збори, допомагав створювати відео на підтримку українських рухів. Одним із важливих моментів стала його публічна декламація вірша Василя Симоненка «Де зараз ви, кати мого народу?»
Він цілком присвятив себе спротиву. Організовував курси екстренної медичної допомоги, збирав кошти, закуповував продукти та речі першої необхідності для заблокованих українських частин, ходив на мітинги, відкрито виступав проти окупантів, закликав людей чинити опір. Саме на одній з таких акцій його й «помітили».
9 травня 2014 року, після параду до Дня перемоги, Геннадія Афанасьєва затримали. Його схопили на вулиці, побили на очах у людей, а потім посадили до машини, натягнувши чорний мішок на голову, та відвезли до будівлі ФСБ.
За версією російського «слідства», його звинуватили в участі в «диверсійно-терористичній групі «Правий сектор» - так званій «групі Сенцова», створеній у Криму навесні 2014 року. Активісту інкримінували підпал офісу партії «Единая Россия» та підготовку вибухів на мостах та лініях електропередач. Звинувачували й в «плануванні підриву залізниці» в Ялті - місті без залізничного сполучення, а також у підготовці вибухів біля пам’ятника Леніну на Вокзальній площі Сімферополя та меморіалу «Вічний вогонь».
Після затримання Геннадій провів десять жахливих днів в ізоляторі, де зазнав жорстоких катувань. Це були нелюдські знущання, які мали одну мету - зламати його волю. Так, під тортурами й погрозами, його змусили підписати «чистосердечне зізнання».
Невдовзі активіста перевезли до Москви. 24 грудня 2014 року, на закритому засіданні, Московський міський суд визнав його винним у тероризмі та засудив до семи років позбавлення волі. Понад рік кримчанина утримували в СІЗО «Лефортово», а в липні 2015 року етапували до Ростова-на-Дону, де тривав судовий процес над Олегом Сенцовим і Олександром Кольченком. Він мав виступити як свідок - від нього очікували підтвердження свідчень, наданих під час досудового слідства.
Проте 31 липня, під час судового засідання, трансляція якого велася у прямому ефірі, Афанасьєв відмовився від своїх попередніх свідчень, заявивши, що вони були отримані під тортурами та психологічним тиском. Це відбулося в період, коли жодна країна ще не визнала Росію державою-терористом і закривала очі на війну в Україні.
В своєму блозі для Радіо Свобода «Крим.Реалії» в 2016 році Геннадій так описав свій внутрішній стан у момент, коли відмовився від давання неправдивих свідчень:
«Я відмовився лжесвідчити. В одну мить у голові промайнули півтора року тортур, вербувань, умовлянь, сусідство з сирійськими головорізами, в яких руки по лікоть у крові і яким немає виправдань. І все заради того, щоб я дав свідчення на інших «терористів». У мене тремтіли руки, тремтіла кожна клітина мого тіла. Але я зробив свій вибір. Я став вільним. І в той момент я не думав про наслідки мого вчинку для мене».
Після відмови від свідчень його етапували до Республіки Комі - в колонію суворого режиму з експериментальними умовами утримання. Там в ув'язненого різко погіршилося здоров'я: по всьому тілу з'явилися гнійні виразки, що завдавали неймовірного болю.
Громадська та дипломатична діяльність
Геннадій Афанасьєв провів у російській в’язниці понад два роки - 767 днів, переживши нелюдські тортури. Йому нав’язували російське громадянство, говорячи, що такої країни, як Україна вже не існує.
«Я - Українець. Мій паспорт - був, є та буде громадянина України. Мене і зараз примушують змінити громадянство, стати росіянином, але я не підписав ніяких документів, не залишив Батьківщину. Пишаюсь, що мій народ знайшов сили скинути з себе ярмо тиранії, встати з колін. Пишаюсь, що й сам знайшов сили скинути його зі своїх плеч...», - писав у відкритому листі до України та українців Афанасьєв із російської неволі.
14 червня 2016 року його звільнили в рамках обміну утримуваними особами між Україною та Росією. Повернутися до рідного Сімферополя він не зміг, тому оселився в Києві, а пізніше разом із родиною - в Гатному. Активно долучився до громадської та дипломатичної діяльності, спрямованої на підтримку українських політв’язнів у Криму та Росії. Афанасьєв виступав на міжнародних майданчиках, привертаючи увагу до порушень прав людини. В серпні 2016 року його було призначено спеціальним представником Міністерства закордонних справ України з питань звільнення полонених.
Активіст співпрацював із виданням «Крим.Реалії» - проєктом української служби Радіо Свобода, де опублікував близько 80 колонок про арешт і полон. На їх основі написав книгу «Піднятися після падіння» (2018), перекладену кількома мовами.
Паралельно з правозахисною діяльністю започаткував волонтерські ІТ-курси для ветеранів АТО та членів їхніх родин, щоб підтримати в процесі адаптації до мирного життя та допомогти опанувати сучасну затребувану професію.
Міжнародна організація Amnesty International та «Правозахисний центр «Меморіал» визнали Геннадія Афанасьєва політичним в’язнем. У 2018 році він виграв два суди проти Росії в Європейському суді з прав людини.
Знав, що буде війна»
Геннадій Афанасьєв не мав сумнівів, що Росія розпочне повномасштабну війну проти України. Тож коли 24 лютого 2022 року пролунали перші вибухи, він без вагань пішов до військкомату. Спершу його не хотіли брати до лав Збройних Сил через відсутність бойового досвіду, тож він навіть заночував під дверима установи. Вранці зателефонував матері й повідомив, що його зарахували до війська.
Служив у складі 130-го батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Підрозділ обороняв Київщину, Харківщину, а згодом вирушив на Донеччину.
18 грудня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Білогорівка на Луганщині, Геннадій Афанасьєв загинув. Його поховали у Вишневому на Алеї Героїв.
У Захисника залишилися дружина Людмила, донечка Квітослава, мама Ольга Геннадіївна та бабуся Галина Іванівна, які мешкають у Гатному та Крюківщині.
«Востаннє ми бачилися 8 листопада - на його День народження. Син приїхав з фронту лише на кілька днів, був дуже виснажений, засинав буквально на ходу. Пам’ятаю, як підійшов до бабусі, обійняв і сказав: «Я так хочу, щоб ти дожила до тієї України, про яку я мрію». Це були надзвичайно щирі слова, які назавжди залишаться з нами», - говорить мама Героя пані Ольга.
Геннадій мріяв про вільну й справедливу Україну - сильну духом, де поважають гідність, мову, традиції. Саме за таку країну він був готовий боротися - з 2014 року, і до останнього подиху.
1 жовтня 2025 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв військовому та громадському діячу Геннадію Афанасьєву звання Героя України (посмертно). Раніше його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вшановуючи мужність та внесок Геннадія Афанасьєва в боротьбу за незалежність України, в Києві та Одесі названо вулиці на його честь. А 11 вересня цього року Вишнева міська рада ухвалила рішення про перейменування вулиці Ярославська в селі Крюківщина на вулицю Геннадія Афанасьєва.
QR-код містить посилання на фільм про Геннадія Афанасьєва на YouTube
| Наступна > |
|---|


