25 вересня 1997 року сесія Вишневої міської ради ухвалила рішення про встановлення на одній із шкіл міста меморіальної дошки в пам’ять улюбленої кількома поколіннями вишнівчан вчительки Рози Михайлівни Кабіщер. 12 грудня 2002 року виповнилося 80 років з дня її народження.

Роза Михайлівна Кабіщер народилася в білоруському місті Орша у ро­дині робітника льонозаводу. У 1945 році, після закінчення Мос­ковського інституту залізнично­го транспорту, її направили на роботу у депо станції Тапа Ес­тонської залізниці. Ставши дру­жиною офіцера, вона змушена була залишити посаду інженера-економіста і з вдячністю відгукнулася на пропозицію ди­рекції середньої школи при бу­динку офіцерів стати виклада­чем фізики та математики. Так освітянська нива отримала блискучого вчителя...

Вчительська робота Розі Ми­хайлівні дуже сподобалася, тому вона поступила на заочне відділення Калінінградського педагогічного інституту, який за­кінчила у 1957 році. У цьому ж році вона з родиною переїхала на постійне місце проживання до Вишневого. Тут вона спочат­ку працювала вчителькою мо­лодших класів, які навчалися у барачному приміщенні, а після завершення будівництва ново­го приміщення школи №1 була призначена заступником дирек­тора з навчальної роботи цього ж навчального закладу.

Адміністративна посада її не приваблювала, тому вона цілком віддалася улюбленій справі і захоплено навчала ма­тематиці своїх вихованців. Після спорудження школи №2, при розподілі учнів, вона перей­шла зі своїм класом до нової другої школи, а згодом при такій же ситуації до третьої. Так трьом школам Вишневого по­щастило доторкнутися до педа­гогічного таланту та високої ду­ховної краси цієї людини.

Її не стало у 1988 році. Че­рез дев'ять років група ентузі­астів провела збір підписів се­ред колишніх учнів Рози Михай­лівни та їх батьків під звернен­ням до Вишневої міської ради про встановлення меморіаль­ної дошки на знак глибокої по­ваги до Вчителя. Цю ініціативу підтримала і районна організа­ція товариства "Просвіта". Піднесення було просто незви­чайне і у тих, хто збирав підпи­си, і у тих, хто їх ставив.

У своєму зверненні до міськради з пропозицією вста­новити на честь Рози Михайлі­вни Кабіщер меморіальну дош­ку на будинку, де вона мешка­ла чи на одній із шкіл, де вона викладала, вчителі міста пи­шуть: "Це був учитель рідкісно­го педагогічного обдарування. Складний предмет - математи­ку - викладала так, що учні його розуміли і любили... Роза Ми­хайлівна не мала високих дер­жавних нагород, але її нагорода - це безмежна любов і шана усіх, хто був її учнем, жив і працював поруч із нею. Свідченням цього є те, що під час однієї зустрічі з випускниками, увесь зал встав і доземно поклонився улюбленій вчительці".

Таких свідчень любові до на­ставника, непідробних і щирих, чимало на аркушах з підписами під зверненням. Ось лише деякі з них.

"Я та мій чоловік Олександр були учнями Рози Михайлівни. Крім того, що вона була прекрас­ним математиком і нашим клас­ним керівником, вона протягом шкільних років була нам і маті­р'ю, і сестрою, і подругою. Ми могли звернутися до неї за будь-якою допомогою.Дуже шкода, що таких вчителів зараз немає в нашому суспільстві. Ми дуже жалкуємо, що наші діти не мали ні одного такого вчителя. Людмила Руденко і Саша Шестопалов, випуск 1970 р."

"Після уроків Рози Михайлів­ни не потрібно було готуватися вдома, так вона привчала нас. Достатньо було, щоб вчителька прочитала умову задачі, і вона сама розв'язувалася. В будь-який час можна було прийти до неї додому і вона із задоволенням усім допомагала. Роза Михайлівна говорила: "Слухайте уважно, що я говорю на уроці, на перерві розв'яжіть задачі, а вдома - відпочивайте". Дякую долі, що я зустріла Розу Михай­лівну Олена Єрмакова".

"Роза Михайлівна вчила мою доньку математиці. Знаю її як прекрасного педагога і людину. Вона могла допомогти людині навіть тоді, коли була дуже зай­нята особистими справами. М Д Єрмаков, учасник бойових дій".

"Пам'ять про незвичайних людей та вчителів має жити не лише в нас і наших душах, про них повинні знати і наші діти. Меморіальна дошка потрібна. Надія Сумарокова (Нуркевич), колишня учениця Рози Михай­лівни, яку люблю і пам'ятаю. Випуск 1969 р.

"Я, Лобачова О.С., мати учнів Рози Михайлівни Ірини та Ана­толія. Коли моєму сину випов­нилося один рік, у нього стався заворот кишок, дитина була в дуже тяжкому стані. Роза Ми­хайлівна (вона жила поруч з нами) схопила мого сина, за­горнула його у ковдру і побігла на електричку, щоб відвезти його на швидку допомогу в Києві. Таким чином, вона вря­тувала життя моєму сину, а що це означає для матері, думаю, пояснювати нікому не по­трібно".

"Вона була неперевершеним викладачем. Пам'ятаю випа­док, коли в школі №1 їй хотіли незаслужено винести догану, то на захист встав увесь її клас. Я вчилася тоді в третьому класі, але згадую, як вся школа страйкувала, захищаючи вчи­теля. Ми любили її. Н.Г. Галкіна (Клименко)".

Один з учнів Рози Михайлів­ни сказав мені: "Я дорослий чо­ловік, пройшов Афганістан, я бачив смерть, але коли дові­дався, що Рози Михайлівни не стало, я плакав, мов дитина. Обов'язково скажи мені, коли будуть відкривати меморіальну дошку. Ти ж мені обов’язково скажи!"

І місто пам’ятає Людину і Вчителя -  Розу Михайлівну Кабіщер, адже  вона усе своє серце, до крих­ти, віддала дітям...

Газета „Новий День” № 55 (8502) 21грудень 2002 року

СВІТЛО ЇЇ СЕРЦЯ

Коли згасають зірки, то світло від них ще протя­гом мільйонів років продо­вжує надходити до найдальших куточків Всесвіту. Цей закон космічного бут­тя стосується і людей. Слід значної людини на зе­млі не може стерти час...

Доля Вишневого у перші роки його становлення як адмінодиниці була нерозривно пов'язана з усіма його нечис­ленними мешканцями. Ба­жанням бачити своє місто гарним і сучасним проника­лись всі його жителі і особли­во педагоги з маленької шко­ли на його околиці.

І була серед них викладач "цариці наук" - математики Роза Михайлівна Кабіщер.

Всі, хто знали цю людину, назавжди запам'ятали її конкре­тний, діловий підхід до будь-якої справи. Молоді вчителі, котрі працювали з Розою Ми­хайлівною, та учні, яких вона навчала, мали перед собою взірець скромної, справедли­вої, порядної, відданої справівиховання людини.

Педагогами не стають. Ними народжуються. Народившись у сім'ї робітника льонозаводу, вона обрала тернистий шлях педагога. Сама будучи яскра­вою особистістю, вона бачила особистість в кожному учневі. Володіла рідкісним даром особистого підходу до кожно­го. Вона була мудрим порад­ником не лише в справах про­фесійних, а й життєвих.

Її учні здобули різні профе­сії і кожен з них, мабуть, збе­ріг світлий спомин у душі про свою вчительку. Свідченням цього була і публікація про Розу Михайлівну в "Новому Дні" від 21 грудня 2002 року позаштатного автора В.М. Гомановського.

Незабаром виповнюється 15 років як закінчилося земне жит­тя Р.М. Кабіщер. Місто пам'ятаєвчительку, яка віддала значну частину свого життя справі ста­новлення освіти у Вишневому, ідея про встановлення ме­моріальної дошки в пам'ять Рози Михайлівни була ініційо­вана шість років тому жите­лем міста В.М. Гомановським. Її підтримали колишні колеги, учні, громадськість. І, мабуть, настав час для вико­нання рішення сесії міської ради Вишневого ще від 25 вересня 1997 р., на якій роз­глядалося це питання.

Такі люди як Р.М. Кабіщер - духовний скарб міста, його гордість і окраса. Таких людей треба пам'ятати.

Газета „Новий День” №29 (8533) 12 липня 2003 року