Вірний син України
Кружляє чайка сизокрила,
Сягає знизу й до вершин.
Там за Дніпром свята могила, В ній України вірний син.
Який поет, яка людина,
Думок скарбниця та ідей.
Його «Кобзар» і «Катерина»
Навіки в пам'яті людей.
Такі поети не вмирають,
Це знають навіть школярі.
Його поезію читають
Скрізь на «оновленій землі».
І думка в нас одна єдина,
Та мабуть, не дише у нас.
Що буде жити Україна,
Допоки житиме Тарас.

Я не поет
Летять літа, як хмари чередою,
А течія несе мене й несе.
Не завжди доля лагідна зі мною,
Але я Богу дякую за все.
За срібні ранки, змочені росою,
Зимові переливи кришталю,
Бо все живе наповнене красою
І я його по-справжньому люблю.
Сприймаю негаразди всі з любов'ю,
А сльози перетворюю на сміх.
Не та вже сила, швидкість і здоров'я,
Та оптимізму вистачить на всіх.
Снує волосся біла павутинка,
Та ще живуть метелики в душі,
Я  - не поет, я – просто ніжна жінка,
Що пише світлі, трепетні вірші.  
Слава Україні
Коли було в державі все спокійно,
На перший погляд, просто і надійно,
Нікому і на думку не спадало,
Що нас іще попереду чекало.
Ми про війну з книжок і фільмів знали,
Пісень патріотичних не співали,
Державний гімн ми знали теж не дуже,
І ставились до прапора байдуже.
Багато ще чого не помічали,
І дуже рідко миру всім бажали.
А зараз це – найголовніша фраза,
Свідомість помінялася відразу.
І наші хлопці з вірою й любов'ю
Ідуть туди де смертю пахне й кров'ю.
А вдома плачуть і дружина, й мати,
Та йдуть вони країну захищати.
І з ними гімн земля співає й небо.
А прапор став ціннішим оберегом.
І навіть птах щебече при долині:
«Героям слава! Слава Україні!»

Буде жити Україна
Нависла темна хмара над країною,
Ворожі чоботи гарцюють по землі.
І чорні ворони літають над Вкраїною,
А не лелеки й сизі журавлі.
Міста і села знищені, зруйновані,
Тепла немає, світла і води,
Серця людей спаплюжені, сплюндровані,
І вони йдуть і їдуть хто куди.
І навіть ті веселки, що над річкою,
Спускаються напитися з гори,
Змінили барви всі яскраво-стрічкові
На жовті та блакитні кольори.
І наш девіз – боротись, не здаватися,
Не можна силу духу розчавить.
І Україна буде підійматися,
Бо до життя жагу не зупинить.

Моя Україна
Я люблю тебе, Земле, твої доли і ріки,
І озера глибокі, і пшеничні поля,
Твої подвиги ратні, твою славу велику –
Я люблю тебе, рідна Україно моя.
Час настав, Україно, не ставай на коліна.
Моя рідна державо, пробудися від сну.
У нас думка єдина, у нас воля єдина,
 І душею ми разом відчуваєм весну.
Я з надією в серці у майбутнє дивлюся:
Звідусюди до тебе прокладають мости.
Я пишаюсь тобою, я за тебе молюся.
Ти живи, Україно, і рости, і цвіти.

Козацький рід не згине на землі
Ворожа хмара сонце затулила,
На окупованому сході йдуть бої,
Та українська воля й духу сила
Внесе в цей безлад правила свої.
І не погасне вірність лебедина,
Літати будуть в ірій журавлі.
І буде жити наша Україна,
Козацький рід не згине на землі.

Моя вершина
Що мне чекає, я не знаю.
Що здолать судилося мені?
Але доля руки простягає
 І веде у простори земні.
Чи знайду, чи втрачу, ще не знаю.
Чи полин скуштую, а чи мед.
Та я вірю, вірю, що здолаю,
Йду, піднявши голову, вперед.
Ще не всі протоптані стежини,
На моєму грішному путі.
Ще чекає десь моя вершина
Та, що не підкорена в житті.


Я дуже хочу жити і творити,
Приходити завжди на допомогу.
Надіятися, вірити, любити,
Пройти з коханим вибрану дорогу.
То ж хай горить свіча мого життя,
Я пісню ще свою не доспівала,
Не висловила щирі каяття
І кращий вірш я ще не написала.