Любов Кирилівна Осіпенко
Народилася 1 листопада 1956 року в селі Крюківщина, що на Київщині, в сімʼї  робітників. Згодом батьки переїхали та оселилися поблизу Глевахи (нині хутір Іванків Малютянської сільської ради).
Навчалася в Боярській середній школі № 2.
З дитинства Люба мріяла стати продавчинею і, коли трапилася така нагода – спробувати себе на торгівельній ниві – скористалася цією можливістю. Ще у 15 років їй запропонували поторгувати на літніх канікулах морозивом, водою, соками та іншими солодощами. Люба з радістю взялася за справу, успішно впоралася з нею та ще більше впевнилася, що саме цим хоче займатися все життя.
Набувши омріяну професію, влаштувалася працювати до улюбленого міста Боярка, де проробила понад тридцять років.
Писати почала ще в початкових класах. Спочатку були невеликі віршики про маму, природу. Згодом – це вже була любовна лірика з радощами та розчаруваннями.
Линув час, зʼявлялися все нові і нові твори, що згодом увійшли до збірки «Жіночі таємниці», яка побачила світ у 2004 році. Друга збірка «Калинова гілка» вийшла 2007 року.
У 2012 році Людмила Осіпенко презентувала третю збірку «Для чого люди на землі», а в 2014 році вийшла збірку гумору «Сміх та й годі».

Тетяна Михайлівна Домашенко народилася 3 вересня 1954 року в селі Рокита Великобагачанського району Полтавської області.

У 1974 році закінчила навчання в Полтавському сільськогосподарському технікумі, отримавши спеціальність агронома-плодоовочівника, за направленням розпочала свою трудову діяльність в с. Рябушки Лебединського району, що на Сумщині. Пізніше здобула спеціальність філолога (українська мова та література), закінчивши Харківський державний університет. З 1980 року розпочала педагогічну діяльність. Працювала також у сфері культури та журналістики.
Вірші почала писати ще зі шкільних років, але перша поетична збірка “Калинове намисто” вийшла аж у 2000 році у видавництві “Каменяр”. Наступні книги виходили у видавництві “Духовна вісь”, яке було засноване авторкою у 2001 році і працює під її керівництвом донині. За цей час побачили світ близько сотні книг духовно-патріотичної тематики різних авторів. Серед них є кілька поетичних збірок Тетяни Дома¬шенко: “Озовітесь - мати кличе” (2001); “Дві дороги” (2004); “Ода батьківській хаті” (2010); “Небесна Сотня воїнів Майдану” (2014); “Ангели-охоронці” (2016); “Співай, Україно” (2018).
До речі, саме Тетяна Домашенко є автором цього крилатого образу - “Небесна Сотня”, а цей вірш із символічною назвою, написаний авторкою на Майдані 21 лютого 2014 року, уже став піснею, яка часто звучить у хвилини пам’яті героїв Революції Гідності у виконанні аматорських колективів.
Не дивно, що поезія Тетяни Домашенко торкається усіх сфер життя, адже вона невгамовний громадський діяч. Звичайно ж, і Помаранчева революція, і Революція Гідності не оминули її полум’яного серця, про що засвідчує ця патріотична поезія.
Філософсько-гумористичний світ батька і пісенно-прагматичний характер мами поєдналися у творчій особистості поетеси. Відчуття причетності до славного козацького і письменницького роду у Тетяни від дядька по материнській лінії Юрія Кругляка, відомого українського письменника, а любов до землі - від роду Василенків по батьковій лінії.
Ким би не працювала Тетяна Михайлівна - чи агрономом в юності, чи педагогом в зрілості, старшим науковим працівником музею в Миргороді, чи директором музею м. Вишневого, головним редактором міської газети, чи директором видавництва - поезія органічно впліталася у всю її повсякденну роботу.
Тетяна Михайлівна - цікава і духовно багата особистість. Її творчий світ - безмірний і розмаїтий, а життя поетеси - це переплетені стежки-дороги, що єднають земне й небесне в одній неповторній душі поета. Збірка поезій “Служити Богу й Україні” пронизана численними присвятами славним українцям. Серед них є як герої зі світовим ім’ям, так і прості патріоти рідного краю, котрим авторка завдячує за їх незборимий дух у прагненні Волі.
Тетяна Домашенко - тайна, ще не розгадана читачами, про яку ніби жартома говорить поетеса:

...Ось така собі Тетяна,
Хочеш — ближче придивись: 

Жінка проста і звичайна,
Маю в серці диво-тайну - 

Розгадаєте колись...
Надія Максимів

Віктор Феодосійович Бабич, наш земляк, талановитий поет, прекрасна людина. Народився він 26 січня 1942 року в сусідньому селі Крюківщина, Києво-Святошинського району.

На його долю випало нелегке повоєнне дитинство. Залишившись без батька, який загинув на фронті, Віктор рано пізнав ціну тяжкої праці. Після закін¬чення школи майбутній поет пішов працювати на завод учнем токаря. Здобувши професію, він вирішив навчатися далі і вступає до Київського педагогічного інституту імені Горького на літературний факультет російського відділення денної форми навчання. А згодом починає працювати і вчиться заочно. За час навчання в інституті Віктор працює завідуючим клубом в рідному селі Крюківщина, ван¬тажником в аптекоуправлінні і навіть старшим інженером сектора НТП ОНТІ інституту „УКРСІЛЬХОЗТЕХПРОЕКТ”.

Після закінчення інституту Віктор працює в редакції районної газети «Шлях до комунізму» (нині «Новий день»), згодом стає завідуючим відділом сільського господарства. Навіть звільнившись, він ніколи не поривав зв'язків з рідним виданням, до кінця свого життя друкував в ньому свої матеріали. Деякий час В. Бабич працював редактором газети «Трибуна енергетика» Управ¬ління будівництва Чорнобильської АЕС.

Особливе місце в житті Віктора Феодосійовича завжди займала поезія. Римувати він почав рано, ще в школі. У п'ятому класі Віктор писав вже досить непогані вірші про школу, вчителів тощо. У десятому класі (1959 р.), в районній газеті «Шлях до комунізму» була опублікована його замітка «Молодь у боротьбі за п'ятирічки» про доярок місцевого колгоспу «Червоний партизан». А невдовзі, там же з'явився його вірш «Разоружение». Це був початок його журналістської і поетичної діяльності. Вірші він писав російською та українською мовами.

Захоплення поезією привело Бабича в літературну студію «Мрія» при згаданій районній газеті. Займаючись в студії, поет вдосконалював деякі свої вірші. Так, доопрацьований вірш «Поезда» він вводить як окрему другу частину в триптих «Памяти отца». На жаль, творчість нашого земляка не досліджена, його вірші розпо¬рошені у періодичних виданнях, не зберігся і його архів. Крім вже згаданого видання, відомі публікації його поезій в газетах «Трибуна енергетика», «Рабочее слово», «Вечірній Київ» та ін.

Основні мотиви його поезій - спогади про війну, ветеранів, босоноге дитинство, про страшну чорнобильську трагедію, христи¬янські цінності. В них - біль, сум, печаль. В них - радість з приводу повернення людей до Бога, любов до Батьківщини.

Окрема тема - це туга за загиблим батьком, померлою матір'ю. У віршах - вся душа поета, його сподівання, думки, надії. У своїх віршах поет з особливою теплотою згадує своє рідне село Крюківщину, місто Вишневе, де прожив багато років.

Саме Вишневому поет присвятив вірш «Квітуче місто», сповнений глибокої відданості і синовньої любові. Ось лише кілька рядків з нього:

"У думках й на душі стає світло і чисто,
Коли серце сповна полонить пишний цвіт.
Ой, Вишневе, Вишневе, квітучеє місто,
Ти свічадо моє, мій народжений світ".

Сам автор називав цей твір піснею. Ми бачимо зрілого поета, справжнього майстра слова. Вишневе у нього і квітуче, і квітуєче, і квітучеє. Скільки барв, скільки відтінків лише одного слова! Скільки любові, ніжності до рідного міста!

Віктор Бабич залишив помітний слід в літературному житті нашого міста. Його поетичні твори не забудуться. Сподіваюся, що настане такий час, коли у школах міста діти будуть вивчати творчість нашого земляка поета Віктора Бабича.

Навесні (7 березня ) 1998 року поет Віктор Бабич відійшов у вічність.
Він дуже любив життя, але своє місто він любив, мабуть, більше.

То ж недарма міську літературно-мистецьку премію названо іменем поета Віктора Феодосійовича Бабича.

Валерій Гомановський,
краєзнавець

ЦВЕТЕНИЕ