ПУНКТИ НЕЗЛАМНОСТІ
Увага! Сайт оновлюється. Деякі розділи можуть бути недоступні.
Back Про громаду

Про громаду

Яна Калініченко

Яна КалініченкоЯна Ігорівна Калініченко народилася 8 січня 1987 року в місті Боярка.
Початкову освіту отримала в Боярській ЗОШ №3.
Коли Яні виповнилося 10 років, родина переїхала до міста Вишневе. Приблизно в цей час дівчинка напише свій перший вірш.
Навчання продовжила у Вишнівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2, яку закінчила 2004 року.
Пошуки себе привели Яну до Національного державного педагогічного університету ім. М.Драгоманова, куди вступила на філологічний факультет.
Здобувши 2009 року вищу освіту й отримавши диплом педагога, пішла працювати вчителем української мови і літератури Києво-Святошинської районної класичної гімназії, що в рідній Боярці.
 
 
 
 
 
 
Закута у листя осінь,
Дивує і тугою тисне.
Я просто подумала: «Досить
Життя обірвалосьце все…
 
Грається вітер зі мною,
Так дивно і легко… повір,
Ніби хтось поруч з тобою
Й разом ви торкаєтесь зір.
 
Чарує феєрія барв,
Бо світло тече крізь мене,
І смак неземний й аромат,
І музикащастя безмежне.
 
Спинилась я біля воріт.
Що ж далі? Та Я не знаю.
Лиш голос: «Залишила світ
Тепер ти не варта раю!»
 
Закута у листя осінь,
Давно не дивує мене.
І плаче душа, і просить,
Бо хоче назадта вже все …
22.10.2009
 
***
Натиснувши щосили на курок,
Твоя душа підпише собі вирок,
Такий маленький для людини крок,
Але безглуздий це для Бога вчинок..."
 
***
Стоїть зима розгублена й розкрита,
Чорніє сніг давно після коліс,
В її очах лежить любов розбита
І тугу цю тепер ховає ліс.
 
Я ніби гість, я ніби емігрант,
Вриваюсь в душу глибоко й сердито,
І, може, вона крикнула б ще : ґвалт!
Та серцю байдуже – воно було розбите.
 
І тільки крихти падають з небес,
Вона ж їх перетворює в сніжинки.
Й так хочеться, щоб хтось із них воскрес,
Але без серця сльози лиш крижинки.
 
Тому не плачу й не кричу – мовчу…
І тиша ця мене чимдуж лякає.
Я вимикаю світло і не сплю,
Невже моя душа з зимою помирає?
 
Оди чи помідори?
Оди чи помідори?
Серце чи кропиву?
Може, нарешті рішучу розмову
Я все ж з тобою почну.
 
Ні меча, ні зірок, ні крил за спиною –
Повелася…ну що ж – це життя…
Та тепер Я ходжу за Тобою,
Ніби блазень чи ніби дитя.
 
Я воюю – рішуче тримаюсь,
Та ніяк не помруть почуття,
Бо, мов Сфінкс, вони оживають,
Ну, а з ними Моя боротьба.
 
***
Я гортаю сторінки совісті –
Папірці по декілька віршів,
Видавати їх Мені не хочеться,
Бо душа оголена на них.
 
Скаже хтось: «Банально і плаксиво!
Ми таке вже чули і не раз!»
А для когось просто гарно, мило,
Хтось не пошкодує на них час.
 
Хай мені далеко до поета –
Катували і не за такі думки.
Та, проте, один промінчик з неба
Вразив в серце, вирісши в вірші…
4.VІІІ.2009
 
***
Я гратися з Тобою не збираюся
Я гратися з Тобою не збираюся,
Але і правду всю не розповім,
Про те, що Ми зустрілись,
Я не каюся…Не каюсь Я.
…Та краще б не зустрів.
 
Ти думаєш : слабка й тому ховаюся,
Ти думаєш: легкий шукаю шлях.
Я ж гратися з Тобою не збираюся,
Бо просто закохалась – шах і мат!
 
Неплатонічний вертеп
Я тримаю двадцять сантиметрів
Щастя у своїх долонях…
Тихо…Тільки не кажи нікому…
Краще пошепки про зорі розкажи.
 
Ти мовчиш…Не треба вже про зорі,
Краще чути подих Твій – зумій дуже ніжно,
Може, більш ніколи
Щастя не відчуємо в житті.
 
Як жорстоко поспішає час,
Деформуючи кохання силу:
Вся симпатія перетворилася у фарс,
Ну, а дружба стала неможлива.
 
Мабуть, не судилася Нам доля,
Бо світанок розгубив стежки.
Я ж тримала двадцять сантиметрів горя
Та приниження дівочої душі.
 
***
Закатали асфальтом душу,
Промили «теликом» мізки
І тепер Я шукати мушу
Не кохання – тілесної втіхи!
 
***
Я не кричатиму, що вся твоя,
Хоча з Тобою вже давно,
Бо на вечерю піца або суші,
А на сніданок чашка кави.
І, як заведено, колись я змушу
Під Мендельсона пишний вальс
Поклястися – закласти душу,
Що ми єдине – ми сім̓я,
Бо через місяць або два
У нас народиться дитя –
Твоє чи моє маля?
 
***
Земля кругла, трава зелена,
А істина зовсім проста,
Ми дивимось вгору – у небо,
Де сотні світил-чудеса!
 
Хтось бавиться сильним напоєм –
Вино – в ньому істина є.
А хтось під магічним сувоєм
Нових наркотичних джерел.
 
Хтось мріє, хтось діє,
Хтось плани складає.
Та є у нас спільна ознака одна –
Апатія серце іржею з’їдає…
 
***
Ты утверждал: тебе никто не нужен,
Любовь – обман, был пыл и больше его нет,
Что среди всех вещей и чувств ненужных
Лишь деньги дарят жизнь и жизни темп.
Ты говорил, а я, застыв, молчала,
Ты уходил – я плакала таясь…
Моя любовь мне сердце так сжимала,
Что воздуха для жизни было мало
И я без чувств боялась низко пасть.
Когда-нибудь поймешь, что ошибался,
И влюбишься однажды, ну и пусть.
На свете будешь Ты искать иное счастье,
А я себе оставлю свою грусть.
9.І.2003

Катерина Охріменко

Охріменко КатКатерина Охріменкоерина Вікторівна народилася 11 лютого 1982 року в Києві.
1989-1997 – роки навчання в середній школі №3 міста Вишневе, у якому проживала. Одинадцятий клас закінчувала у Вишнівській середній школі №4.
З 1999 до 2001 року навчалася в Київському авіаційному технікумі за спеціальністю «Економіст».
Нині має свою родину і двох доньок. Є автором пісенних творів, віршів українською і російською мовами. 2009 року стала лауреатом районного фестивалю «Кленові журавлі» в номінації «Літературна творчість».
 
 
 
 
 
 
 
***
До мене в місто завітала осінь,
Розсипалася листям по землі,
Охолодила вранішнії роси
І дощиком осіла на вікні.
 
Червоно-жовте листя вередливе
Шалений вітер до небес жене,
І плаче, як дитя, осіння злива,
А місто як жило, так і живе.
 
І назва в нього лагідна - Вишневе,
Молю тебе, даруй свою красу.
Я краплі щастя заберу у неба
І їх тобі в долонях принесу.
 
Живи для нас, будь вічним, сильним, добрим,
Нехай завжди цвітуть твої сади,
Нехай усі омріяні дороги
Ведуть людей крізь труднощі сюди.
 
І хай твоє ім'я завжди лунає,
І хай лише добро дарує нам,
Такого міста більш ніде немає,
Вишневе ріднемого серця храм.
10.10.2003
 
 
***
Матусю, як ти там на небі?
Чому не шлеш привіт мені?
Мені ж так сумно тут без тебе,
Приходиш ти лиш уві сні.
 
Я вже не можу більш без тебе,
Коли ж зустрінемося знов?
Коли ж я зможу обійняти
Й відчути знов твоюлюбов?
 
Мені тебе не вистачає,
Сумую по твоїх руках.
Я, рідна, так тебе кохаю,
Приходь частіше в моїх снах.
 
Щоб ти приходила щоночі,
У церкві свічку запалю...
Біля ікони прошепочу:
«Люблю тебе...Люблю...Люблю...»            
 
***
Несу я для мами квіти,
У мене є одна мета,
Отримати аж з того світу,
Від тебе, рідна, листа.
 
Ти напиши, що пробачаєш,
Що добре там у тебе все,
І лист твій вітер у печалі
До мене в руки принесе.
 
Ти напиши, як там бабуся,
Як там хрещена, як там рай:
Я вже померти не боюся
Ти тільки трохи почекай.
 
Все те, що за життя не встигла
Колись сказать, колись прийти,
Я все для тебе, моя мила,
Зроблю в наступному житті.
 
І потім час колись настане
Зустрінемось з тобою там...
А поки я не перестану
З надією чекать листа.
 
***
Яке напрочуд гарне слово Мати
Повік до нього ніжність не мине!
Я намагаюсь в серці зберігати
Тебе, яка не зраджує мене.
 
Як ти терпляче, нехтуючи болем,
В цей світ мене з собою провела,
Як ти мене тримала на долонях,
Коли я ще маленькою була.
 
У пам'яті горять великі очі,
Як зіроньки на небі уночі, –
В дитинство повернутися я хочу,
В твоїх обіймах знову відпочить,
 
І через посмішку твою побачить,
Все те, що ти для мене бережеш, -
Свою палку любов і вірну вдачу
Ти з кожним поглядом мені даєш.
 
Я вже доросла, є у мене діти,
І я звернусь з проханням до Небес,
Щоб і вони змогли мене любити
Так само, як і я люблю тебе.
2004
 
***
Місяць в гості завітав
У відкритеє вікно,
Тихо пісню заспівав,
Яку чула я давно.
 
Колискову ту тихеньку
Місяць заспівав мені,
Що співала лише ненька
У дитинстві, уві сні.
 
Навкруги вже всі заснули,
Тихий вітер завива,
А мені крізь вітер чулись
Матінки прості слова:
 
«Люлі-люлі, моя люба,
Спи, дитинко, засинай,
Хай тобі все краще буде,
Горя і біди не знай.
Люлі-люлі, моя кицю,
Закривай маленькі очі,
Доню, хай тобі насниться
Сон казковий серед ночі».
 
Я прокинулась раптово:
Сон наснився такий гарний –
Я вві сні почула знову
Тихий спів моєї мами.
 
***
Облиш розмови, вже настала осінь,
А ти ще влітку спокій мій забрав,
Коханий мій, ніхто тебе не просить,
Щоб ти для мене зірочку дістав.
 
Збери мені червоно-жовте листя
І замість квітів зранку принеси,
І я скажу, що я ніколи в світі
Не бачила подібної краси.
 
І потім я колись тебе згадаю,
Коли знайду серед своїх книжок
Старий, тобою зібраний гербарій,
Переберу за листячком листок.
 
Згадаю як тоді, у сильну зливу,
Щоб довести, що ти мене кохав,
Ти, трохи змоклий, але дуже милий,
Це листя під вікном моїм збирав.
 
 
***
Ледве чутно шелест під ногами –
Жовту ковдру осінь розіслала,
Щось сьогодні трапилось між нами –
Ти пішов, а я і не тримала.
 
Не просила, щоб ти залишився,
Не кидалася тобі у ноги,
Просто в різні боки розійшлися
Наші із тобою дві дороги.
 
Ти підеш в своє нове майбутнє,
Називаючи кохання грою,
Сподіваючись усе забути,
Що було пов’язане зі мною.                                
 
Що з любов’ю трапилось насправді?
Опустились за спиною крила –
І вона, як листя в листопаді,
Разом з вітром в небо відлетіла.
 
***
Оце життя! Хай йому грець!
Приходь до мене, будем грати:
Бери з собою олівець,
Щоб настрій мій розфарбувати.
 
Бери з собою пензлик, фарби –
Ти будеш тільки мій маляр.
Такі погані в мене справи –
Все чорно-біле, як рояль.
 
Ти намалюй мені віконце,
За ним малюй зелений гай,
Ще синє небо, жовте сонце
І мій вишневий рідний край,
 
Щоб настрій різнокольоровий
Ніколи не зникав в житті,
Щоб кожен день я знову й знову
Раділа, що зі мною ти.
 
***
Печаль в очах, волосся сиве,
І зморшки втоми на лиці,
Та, сподіваючись на диво,
Вони ідуть – рука в руці.
 
Міцніше руку взяв рідненьку,
Обвести щоб зимовий лід,
Вони ідуть – вона старенька
І він вже сивий-сивий дід.
 
Усе життя прожили разом,
Війну страшну пережили,
Пережили усі образи,
Тримались в світі як могли.
 
Тепер, з роками за плечима,
Вони ідуть – рука в руці,
І сніг іде, немов за ними,
І тане на ії лиці...
 
***
Пухнастий сніг з небес злітає,
Під ноги стелеться, танцює,
Той, хто не має – не втрачає,
Хто не втрачає – не сумує.
 
Він не з тобою – і не треба,
І, намагаючись забути,
Ти більше не благай те небо
Його до тебе повернути.
 
Можливо, все на краще сталось,
Не будеш більше сльози лити,
Дарма на щастя сподівалась,
Так вчись тепер без нього жити.
 
Сніг на долонях сріблом грає,
Йому тебе не обійняти...
Хто не втрачає – не страждає,
Так, може, краще б і не мати?
 
***
Червоне листя клен скидає,
Щоб взимку іній одягнути.
Під шепіт вітру він співає
Старі мелодії забуті.
 
Гілки поламані схиляє
Біля берези і верби,
Їх вітер диханням гойдає –
То раз сюди, то раз туди.
 
Дощем залиті, мокрі й голі,
Тремтять гілки його малі.
А листя вітер рве додолу,
Вкриваючи лице землі...
 
***
Я пред тобой склоняюсь на колени –
Благослови меня на верный путь.
Свою судьбу ничем мы не изменим,
И со своей тропы нельзя свернуть.
 
Но с каждым годом больше восхищенья
Ты вызываешь смелостью своей –
На годы продлевая те мгновенья,
Которые тебе сейчас нужней.
 
В глазах твоих нельзя найти печали,
Усталости в улыбке не сыскать,
И годы тебя слишком обогнали –
Ты выглядишь всего на двадцать пять.
 
Не перельётся сединою локон,
И нету на твоём лице морщин,
Да и у ног твоих пропало сколько
Ничем не выдающихся мужчин.
 
И ты сама свою судьбу меняешь
И управляешь жизненной тропой,
Захочешь – влево повернёшь, захочешь – вправо,
И остаёшься вечно молодой.
 
Ты королева в жизни и судьбе –
И целый мир принадлежит тебе.
2005
 
***
Вчера луна в моём бокале
Опять купалась перед сном,
Потом по крышам пробежала,
И кот толкнул её хвостом.
 
Она по веткам пробиралась,
Пытаясь до небес достать,
В окошко долго улыбалась,
Мешая моим детям спать.
 
Я одеялом их укрыла
И рядом даже не дышу,
А чтобы им спокойней было –
Я в небе звёзды погашу.
 
Поглажу нежно своих дочек,
И чмокну их обеих в нос,
И попрошу у Бога очень,
Чтоб он им сладкий сон принёс.
2003
 
***
На лице как будто дождик…
Ничего не говори.
Нарисуй меня, художник,
Так, как чувствуешь внутри.
 
Нарисуй меня, как видишь,
Правда лишь в глазах твоих,
Да не бойся, не обидишь –
Видела и не таких.
 
Нарисуй меня, художник,
Чтоб влюбиться каждый мог,
Это для тебя не сложно –
В рисовании ты бог.
 
На лице ошибок нету –
Я их все внутри ношу,
С нетерпеньем жду ответа,
Нарисуй меня, прошу,
 
Чтобы вечно сердце билось,
Чтобы вся моя душа
Навсегда переселилась
В черный мир карандаша.
 
***
Когда надежды мало
И рушится мечта,
Меня согреет мамина
Любовь и доброта.
 
Когда вокруг ненастья
И хуже день за днём,
Я в маминых объятьях
Забуду обо всём.
 
Припев:
Склонюсь я к тебе на родное плечо
И руки твои поцелую.
От слёз на щеках горячо-горячо,
Но это меня не волнует.
Я очень прошу: долго-долго живи
И радуй меня своим взглядом,
Ведь мне без твоей материнской любви
Ни счастья, ни жизни не надо.
 
Прости за все печали,
Что ты пережила,
За то, что ты ночами,
Бывало, не спала.
 
Прости за все проблемы,
Что приношу порой,
Надеюсь все пробелы
Заполню я собой.
 
Припев.
 
***
У подъезда голуби семечки клюют,
Серым воробьям не оставят и грамма.
Вот моё окно – в комнатах уют,
Здесь живёт моя ласковая мама.
 
Тихий тёплый двор, детвора в песке,
Хриплые качели мчатся без оглядки,
И на низкой лавке, спрятавшись в тени,
Обсуждают слухи старенькие бабки.
 
Ветер пыль гоняет, сушится бельё,
Где-то у соседей жарятся котлеты…
Всё вокруг родное и почти моё –
В каждом переулке есть свои секреты.
 
Где-то в старых клёнах заблудилось детство,
Где-то оно бродит с ночи до утра.
И порой сюда прихожу погреться
Под крылом родного тёплого двора.
2003
 
***
Потеплее закутаюсь в свитер –
Зимний вечер укутал дома.
Ты мне снегом ресницы обсыпал,
Потому что ты сам как зима.
 
Ты холодный, жестокий, надменный,
Ты не любишь цветов и огня,
Но тебе я всегда буду верить,
Потому что ты выбрал меня.
 
Ты высокий, красивый и ...грубый,
У тебя голубые глаза,
Очень нежные, тёплые губы,
Только к ним прикоснуться нельзя.
 
Ты как дождь - то придешь, то исчезнешь.
Ты как ветер - то буйный, то спишь.
Никогда никому не поверишь
И обиду в душе утаишь.
 
Я, как чуда, жду каждого взгляда,
Но наверно я просто не та,
Ведь тебя никогда нету рядом,
Потому что ты просто мечта...
2002
 
***
Разлука, самолёт, пустое небо,
Надежда, что увидимся мы вновь.
Обидно, что заканчивает лето
Осенний дождь, поющий про любовь.
 
Разлука, самолёт, замолкли птицы,
И старый клён бросается листвой,
Посмотрим в эти солнечные листья
И в них увидим будто нас с тобой.
 
Разлука, самолёт взлетает в небо,
Крылом касаясь белых облаков,
Я вижу: одиноко и несмело
Проходит дождик – не хватает слов.
 
Я вижу сквозь стекло аэродрома,
Что ты спокойно принял этот взлёт.
Навеки улетел от злого дома
Твой белый одинокий самолёт.
1998
 
***
Ты на руках её по жизни нёс,
И в холод губы твои её грели,
Она была одной из ярких роз,
А я была простой ромашкой белой.
 
Ты слушал, замолкая, её смех,
Она всегда была слегка игрива,
Она была как астра – ярче всех,
А я была как ландыш – молчалива.
 
И ты в конце концов теперь один,
Но всё ещё пылаешь к ней надеждой –
Она была горда, как георгин,
Но не была влюблённой, доброй, нежной.
3.02.2004
 
***
Я хочу быть небом – синим-синим,
Я хочу, чтоб ты поднял глаза
И увидел: я с тобой, любимый,
Просто по-другому мне нельзя.
 
Я хочу быть снегом – белым-белым,
Под твоей ногой слегка хрустеть,
Под окном тихонько и несмело
Вьюгой колыбельную запеть.
 
Я хочу быть солнцем – ярким-ярким,
Греть тебя, ласкать своим лучом,
По утрам заглядывать в окошко
И будить,чтоб радовать потом.
 
Я хочу быть морем – буйным-буйным,
Брызгами солёными ласкать,
Каплями жемчужными на теле
Под палящим солнцем высыхать.
 
Я хочу быть тёплым одеялом,
Кутать тебя нежной теплотой,
Пусть лишь по ночам, пусть это мало –
Просто я хочу быть лишь с тобой.
 
Я хочу быть ночкой – тёмной-тёмной,
Мучать сном усталые глаза,
Зажигать твои на небе звёзды...
Просто по-другому мне нельзя.
1999
 
***
Луна как будто на ладони,
И небо чёрное, как боль.
По закоулкам ветер стонет.
Я жду. Одиннадцать ноль-ноль.
 
Я жду, когда за поворотом
Опять послышатся шаги
И тихо прикоснется кто-то
Простым движением руки.
 
Я подарю тебе в ладошках
Крик одинокой тишины,
Весь мир и млечную дорожку,
Чтоб дотянуться до луны.
 
Я одолжу у неба звёзды
И освещу твой долгий путь,
Чтоб жизнь текла легко и просто,
Чтоб знал всегда, куда свернуть.
 
Я из лучей луны и тучек
Вокруг тебя рассыплю дождь,
Но только ты меня не мучай,
Не обещай, что вновь придешь.
 
И вот опять вокруг светает –
Растает ночь, уйдёт луна.
Ты не пришёл – я ждать устала
И ухожу домой одна.
 
Душа кричит, ей места мало,
В висках стучит, взбесившись, кровь,
И брошу там, где я стояла,
Свою несчастную любовь.
18.05.2003
 
***
Мы с тобою две капли одной реки,
Две песчинки прибрежных морских песков,
Мы с тобою, как север и юг, далеки –
Нам цепей не порвать и не сбросить оков.
 
В одном городе, времени, в жизни одной,
В одной осени с листьями в вальсе кружим,
Я уже не твоя – и ты тоже не мой,
Но я так не хочу, чтобы ты был чужим.
 
Мы с тобою две стрелки на старых часах,
Мы с тобою две грани в стакане одном,
Я пожар – ты потоп, я обида – ты страх,
Я снежинка – ты ветер, я небо – ты гром.
 
Просто мы никогда не найдём верный путь,
Чтобы смело друг другу навстречу идти,
Мы с тобою не знаем, куда повернуть,
Чтоб друг друга опять навсегда обрести.
2003
 
***
Ну вот и всё, родной, я уезжаю –
Ты даже не помашешь мне рукой,
Я половинку сердца оставляю,
А половинку заберу с собой.
 
Я увезу с собой воспоминанья –
Твой голос, руки, нежный взгляд,
И буду в письмах слать в любви признанья,
А ты, надеюсь, будешь письмам рад.
 
Наступит осень – ты меня услышишь:
Я листиком под ноги упаду,
Дождём холодным застучу по крыше
И шумом ветра сон твой украду.
 
Придет зима – я маленькой снежинкой
Растаю на твоей родной щеке,
Скачусь к губам прохладною слезинкой,
Чтобы опять напомнить о себе.
 
Придет весна – я зацвету сиренью
И разгоню твою тоску и грусть.
Я буду целый год твоею тенью,
А летом я опять к тебе вернусь.
2003
 
***
Опять одна, опять грущу,
В душе горит костёр –
Воспоминания ищу,
Но память кто-то стёр.
 
Я наливаю в чашку чай,
Опять дрожит рука –
И я умею лишь скучать
И ждать опять звонка.
 
Огонь в камине языком
Съедает письма тех,
С кем ты знаком и не знаком –
Обиды, горечь, смех.
 
Всё то, что было до тебя –
Нелепый, глупый вздор…
Бросаю мысли, как дрова,
В оранжевый костёр.
7.10.2003                
 
***
Я слушаю твоё дыханье,
Вдыхаю каждый выдох твой
И уменьшаю расстоянье,
Обняв тебя своей рукой.
 
Уткнувшись носом в твою шею,
Изображу скупую грусть,
Найду пульсирующую вену
И к ней губами прикоснусь.
 
Ты кажешься совсем невинным,
С улыбкой смотришь на меня,
И от горящего камина
Твои глаза как два огня.
 
А от твоей улыбки веет
Уютом, лаской и теплом –
Я так хочу тебе поверить
И не раскаяться потом.
 
Мы смотрим с твоего балкона
На длинную дорогу крыш –
До боли всё вокруг знакомо,
Ты просто куришь и молчишь.
 
Голубоватые колечки
Соединяет ветер в дым,
И твоё тихое сердечко
Зачем-то бьётся в такт с моим…
 
***
Сумерки густые, как варенье,
Тихо опустились на дома.
У меня плохое настроенье,
Потому что я опять одна.
 
Дождь прошёл, и ветер засмеялся,
Нарушая мой ночной покой.
Я просила, чтобы он остался,
Но он просто мне махнул рукой.
 
Я спешила в сторону вокзала,
Шлёпая по лужам на пути,
Я его никак не удержала,
Я ему позволила уйти.
 
Электричка мчится вдоль пригорка,
И одно мне не дано понять:
До него всего две остановки,
Но его так просто потерять.
2002
 
***
Как будто дым от сигареты,
Над городом навис туман,
И, уходя, рыдает лето,
А впереди опять зима.
 
Гуляет в небе непогода,
Дождём обрушится спешит,
Ведь осень – это время года
И состояние души.
 
Злой ветер бесится на крыше,
Листву гоняет по земле,
Свеча, огнём вздымаясь, дышит
На письменном моём столе.
 
Стихи рождаются от боли,
От грусти, страха и обид,
Рука напишет – сердце стонет
И до утра опять болит.
 
Дописан стих, тетрадь закрыта,
И кофе на окне остыл,
Обиды вроде бы забыты,
И ты, надеюсь, всё простил.
 
Мы вновь вдвоём в лучах рассвета
Опять надеемся и ждём…
А за окном рыдает лето,
Осенним проливным дождём.
 
***
Ударь по струнам – они очень ждут,
Когда коснётся их твоя рука.
Пусть пальцы полукругом пробегут
Со смелостью лихого игрока.
 
Пережимая новый свой аккорд,
Меняешь звук ты с легкостью дыханья,
Гитара под твоей рукой поёт
И изливает стон в своих страданьях.
 
Струна кричит – кричишь ты вместе с ней,
Она как чувствует, что с ней сегодня гений,
А пальцы всё бегут быстрей, быстрей,
И звук гитары слышно всё сильнее.
 
Ударь по струнам – пусть прольётся звук,
Пускай струна дрожит как в лихорадке,
Ты с помощью своих умелых рук
Споёшь всё то, что я пишу в тетрадке.
 
Я знаю всё про все твои грехи,
Начитана тобою аж до боли,
Я знаю наизусть твои стихи,
Которые пропитаны любовью.
 
Мне кажется, что я в тебе живу,
Как будто между нами нет разлуки
И будто не во сне, а наяву
Целую твои губы, твои руки.
 
Но что же сделать, если не дано
И все мечты разбиты на ветрах,
Я просто о тебе смотрю кино
И образ твой ищу в твоих стихах.

Олена Кадюк

Кадюк Олена Павлівна народилася 23 травня 1976 року в селі Гужівка Ічнянського району Чернігівської області в сім’ї спеціалістів сільського господарства.
Закінчивши у 1993 році середню школу в рідному селі і паралельно музичну школу в місті Ічня по класу бандура, вступила до Ніжинського педагогіч-ного інституту на факультет біології. Трудовий шлях почала з Крюківщинської школи, де була педагогом-організатором дитячого колективу з 1999 по 2000 рік.
Потім Олена Павлівна працювала в Києво-Святошинському центрі зайнятості головним спеціалістом, даліменеджером з персоналу та менеджером з реклами. Час і зміна місця змінювали її світогляд, але писати не полишала.
Вірші друкувались у газетах «Прип’ятьземлая древлянська», «Позиція», «Новий день», у дитячому журналі «Дитячий світ».
У 2005 році вийшла збірочка Олени Кадюк «Птах, що прагне висоти».
У місті Вишневому живе з 1997 року.
 
 
 
Місто зоряних світанків
 
Вишневий вальс
Літній вечір у Вишневім догорає,
Тиха музика лунає у кав’ярні,
Рідне місто я тебе не забуваю, -
Заблукало тут колись моє кохання.
 
Приспів:
Вишневе, Вишневе
Вулиця Жовтнева,
Місто світанкове
Спогадів любові.
Вишневе, Вишневе,
Ягідка рожева,
Мрії зірка рання,
Сад мого кохання.
 
Познайомилися ми у літню спеку
І задумливо блукали вечорами,
Та тепер один від одного далеко
Долітаю я до тебе лиш піснями.
 
Приспів.
 
***
А роки летять пташками в синє небо,
Ллються спогади, немов та річка чиста.
Лину серденьком завжди лише до тебе
У вишневім ніжнім цвіті, рідне місто!
 
***
Привіт, моє місто у цвіті вишневім!
Я серцем до тебе горнуся,
У чарах твоїх і у сонці травневім
З любов’ю легенько вклонюся.
 
Дорога самоствердження
 
Побажання людству
Пізнаючи нове життя таїнне,
Розпочинаю свій наступний хід,
Світлішає, росте одвічний світ –
І я у ньому нитку тчу сумлінно!
 
Вимолюю щасливою мольбою
Бажання і подяки до небес,
Бо недарма Ісус Христос воскрес,
Людей наповнив світлом і любов ю.
 
Бажаю кожному я мрії досягти,
Надію чисту в серці зігрівати
Та у душі любов святу плекати,
У мирі жити, мріяти, рости.
 
Прагнення
Я птах, що прагне висоти,
Перин небесних досягти,
Пізнать блакитнооку неба даль,
Щоби забулася уся печаль.
 
Я птах, що прагне висоти,
Що хоче весело рости, -
Всі мрії за терпіннячко куплю,
Бо так життя ціную і люблю.
 
***
Коли туман розводжу я руками,
Шукаючи шляхи у майбуття –
Тремчу від страху, тупаю ногами,
Та все ж бажаю осягнуть життя.
 
Досягненням насолодися...
Криниця смутку випита до дна,
Весна вквітчала володіння нові,
Недавно у душі мела зима,
Морозом відбивалася у слові.
 
Та час настав, розквітла квітка мрій,
І серце каже думці: зупинися,
Попереду бажань нестримний рій,
А ти досягненням насолодися!
 
Звільнення
Вже з серця камінь спав,
        о воленько моя!
І пісню переможця
        співаю дзвінко я.
Заграли серця струни,
        піднялися крила,
Нарешті не боюся,
        нарешті я злетіла...
 
Пройде печаль
Пройде печаль – і сонце засіяє
В моїй душі, як трепетний вогонь,
Надію за крило я упіймаю
І випущу реалію з долонь.
 
Я стверджуюсь і серденьком радію,
Що духом таки сильна і міцна,
Себе перебороти так зумію,
Щоб зацвіла в душі моїй весна!
 
Я тепер не здаюся
Хоч впаду – підіймуся і далі піду,
Тепер не здаюся, бо духовно росту,
Навчилась не тільки плекати надії,
Рішучості, пристрасті, жадоби діять,
 
Навчилась радіти, навчилась трудитись,
Себе поважати, надбанням гордитись,
Я прагнула цього безмежно, з любов’ю,
Бо найважливіше – це бути собою.
 
Зірву кайдани
Зірвала кайдани, розправила крила –
Поранена птаха у небо злетіла,
У душі зазвучала пісня красива,
Від неї пташина та стала щаслива.
 
Позбулась кайданів, що замкнені часом,
Радісна птаха, бо з волею разом,
Тепер політає та світу побачить,
О небо! О воленька! Пташечка плаче.
 
Тому й народилась, щоби злетіти,
Стихію небесну всім серцем зігріти,
Хоч довго кайдани мучили крила –
Вона розірвала їх і полетіла.
 
***
Я пташкою стрімко в мріях лечу.
«Як добре мені!» - щосили кричу.
Почистила пір’я, очі закрила –
І тихо у мандри знов полетіла.
 
Усвідомлення
Не плач, не горюй і від жалю не рвися,
Якщо ти борець у житті – то борися.
Якщо ти митець – то твори, не барися,
Якщо ти слабенький і вітру боїшся,
Замислись – для чого ти народився.
 
***
Де я? У якій стороні?
В рідній чи зовсім чужій?
Чи добре живеться одній?
Я усвідомлюю в ній.
 
***
Просвіти, Боже, дитя темне,
Як зберегти тепло душевне,
Сміло життям крокувати,
Впевнено світ пізнавати?
 
Як у труднощах гартуватись,
Щоб у силі переконатись?
Навчи в гармонії жити,
Себе і ближніх любити.
 
***
В клубок думки насуплено кручу –
В уяві постає життя картина:
Я непомітно виросла з дитини
І вже в дорослість впевнено лечу!
 
***
Бринять струни серця і музика ллється
То музика неба й землі,
То гомін душевний, що пташкою рветься
В незвідані далі чужі.
 
Лиш налегливо вперед іди....
Є два початки в людській основі,
Дві сили, що співають про своє:
Одна – бере наснагу в любові,
А друга – ту снагу лише псує.
 
Є мужнім той, хто все своє життя
Гартує старанно величну силу духу –
Слабкий завжди до самозабуття,
Свою безсилість ненастанно слуха.
 
Мужній же, друже, хто слабкий – рости,
І неодмінно станеш кращим ти.
Бажання буде – будуть і плоди,
Лиш наполегливо вперед іди.
 
***
Я сильна, як вітер потужний,
Як хвиля, що берег змиває,
Мій голос із волею дружно
У просторах дзвінко лунає...
 
А ти приєднайся, друзяко,
До вільної пісні простору,
Щоб ми заспівали без ляку
Ту пісню славетную хором.
 
***
Я заспіваю пісню гір високих,
Безкраїх, неосяжних і широких,
Бо свіжість вітру й дотик висоти
Ростять в мені бажання далі йти!
 
***
Мене виштовхує з рутини
Нестримна поетична струнка,
Знімає пута самотини
І навіває свіжу думку...
 
Зненацька в мене на папері
З’являються нові й нові рядки –
Я мріям відкриваю двері,
Ламаю всі невидимі замки...
 
Стає дедалі цікавіше,
Повняться насолоди ківші,
Рука моя невпинно пише,
Нові народжуючи вірші.
 
***
Сильнішаю кожної днини
Приймаю свої всі слабинки,
Я творча, натхненна людина –
Матусі-природи кровинка!
 
Волію завжди лиш радіти,
Але вже тепер розумію:
Без падінь не виходить жити,
Та, можливо, я не умію?
 
 
***
Забула те, що наболіло, –
Зуміла взяти вищу ноту,
Хоч провела важку роботу –
Отримала те, що хотіла.
 
Музика рідного краю
 
***
Краю рідний мій, дивна сторона!
Співом солов’їним, передзвоном
Наповнена душа твоя сповна
Та ще пишним калиновим гроном.
 
Люблю твої чорноземні поля,
Ягоди пахучі лісовії,
О Чернігівська щедрая земля!
Ти плекаєш мої дівочі мрії.
 
Криниці блакитними очима
Дивляться у небесну далину.
Дитинство за ніжними плечима
Поринуло у спогадів весну.
 
Мій добрий краю! Я завжди з тобою
І пісню радісно несу твою,
Милий край! Квітуєш ти любов’ю,
Даруєш неповторну міць свою!
 
***
Україно! Краю милий,
                    земле калинова!
У тобі початок юний
                 і міцна основа.
Ви степи мої і доли!
                          Все лісове братство!
Ви моя співуча доля,
                        ви – моє багатство.
Ти зі мною завжди будеш
                        з піснею і віршем,
Україно моя рідна,
                 я тобою дишу!
 
***
Я народилась на святій землі,
У тяготах і розпачах народу.
Черпаю воду із криниць жалів,
Продовжуючи гілку родоводу.
 
Та трепетно надіюсь на прогрес:
Для мене край мій – небо для пташини,
Чекаю свій м’який вагон-експрес
І вірю в диво, мов мала дитина.
 
Рідній неньці
Дорогенька рідна ненько!
Тужиш ти, це добре знаю...
Б’ється пташкою серденько,
Як тебе я зустрічаю.
 
Тобі низько уклоняюсь,
Обнімаю ніжні руки,
Поцілунком пригортаюсь,
Зігріваю біль розлуки.
 
Синочку
Моє рідне сонечко,
Дороге дитятко,
Зірочка у темряві,
Миле янголятко.
 
Найсвітліша іскорка,
Найкращий у світі,
Тобі, любий синку,
Обійми розкриті.
 
Щогодини славлю Бога
В щасті материнства
І молюся я за сина,
За його дитинство.
 
Майбутня зірка
Я дівчинка малесенька, розумна і метка,
Любов моя до пісеньки велика і палка,
Бо пісенька, бо пісенька, бо пісенька дзвінка
Так ніжно і легесенько бринить, немов ріка.
 
Приспів:
Україночка маленька - радість мамі, татусю,
У майбутньому засяю на країноньку усю.
Ви чекайте на екрані, бо до вас колись прийду,
Любі містери і пані, тільки трішки підросту.
 
Співати буду весело деревам у гаю,
Пташкам і небу синьому цю пісеньку свою.
Бо пісеньку, бо пісеньку, бо пісеньку свою
Грайливу, щебетливую так трепетно люблю.
 
Приспів.
 
Матусі
Вітаю із днем пробудження й тепла
Ту найріднішу, що мене ростила.
Матусю рідна, найкращі всі слова
Я шлю тобі, стелю у ноги, мила.
 
Від сонця блиску й мудрості земної,
Чарівності від ніжної роси –
Лише для тебе все, моєї дорогої
Матусі неповторної краси.
 
Будь завжди, мамо, сильною рікою,
Яка притоки щедро живить всі свої,
Квітуй, рідненька, весною молодою,
Ти наше сонце – ми промінці твої!
 
***
Чарівний червень! Ти рум’яниш плід
Та гостриш косу в першу косовицю,
Ярій, смажник! Черпаю скільки літ
Життя з твоєї щедрої криниці...
 
Я пам’ятаю
Я пам’ятаю ніжні пахощі садові,
Де ми блукали із тобою наодинці
Та рвали яблука червоно-пурпурові,
Несли до хати їх у вишитій хустинці.
 
Ми радо слухали пісні там солов’їні
І щебет жайворонка у небесній сині.
Ми чули, як зозуля вдалині кувала
Й роки любові наші рахувала.
 
Опале листя веселковим ранком
У нас приємно шелестіло під ногами,
І нашепочував нам вітер на світанку
Про осінь казку, що ходила берегами...
 
***
Життя, мов квітка, ніжно так п’янить,
А розпустивши свій бутон, - цвіте.
Намочить дощ її – вона тремтить
До часу, аж коли любов прийде.
 
***
Я маю жадібне бажання
У легкім дні почути спів
Стрімкої пташки про кохання
Дівочих літ, дівочих снів.
 
І без думок і передбачень
Поринуть у щасливу мить,
А пишний квіт моїх побачень
Далеко в серці затаїть.
 
Артист
Рано-вранці, на світанку,
Відкрива дівча вікно:
А там Півник на подвір’ї
Вже клює дрібне зерно.
 
Голосистий красень Півник
З курочок скубе пірця,
Хвалькувато рекламує
Всім присутнім гребінця.
 
Кукурікає завзято –
Збудив дівчинку співак,
Як артист, поважно ходить –
Все пишається, дивак!
 
І біжить дівча на ґанок,
Дзвінко, радісно кричить:
-       Любі друзі! Добрий ранок! -
Стрімко в далину летить.
 
Руденьке кошеня
Хто у кущиках лежить
І під носик муркотить?
То руденьке кошеня
Розляглось тут зрання.
Причаїлося, маленьке,
Потягнулося гарненько,
Тихо позіхнуло,
Муркнуло – й заснуло.
 
Лісова пригода
Як у ліс Бичок забрів,
Він там Вовчика зустрів,
Вовчик чемно запитав:
– Чом у ліс ти завітав?
 
А Бичечок відповів:
– Вовчику, я заблудив,
Бо ішов не знав куди
І забрів аж ось сюди.
 
Вовчик добре ліс свій знав,
Він Бичечка утішав:
–Не хвилюйся дуже –
Виведу я, друже!
 
Піжмурки
Мама Кізка закричала:
 – Козенятко заблукало!
Може, забрело до лісу
І попало в лапи Лису?
 
Кізка кличе Козенятко:
 – Відгукнись, моє малятко!
Де ж шукати? Куди йти?
Де бешкетника знайти?
 
Раптом бачить: де травиця,
Клубок вовни зачепився,
А з-за клена зовсім трішки
Виглядають сина ріжки.
 
Сосна й Лисенятко
Лісом бігло Лисенятко
І побачило Зайчатко,
Що кружляло під Сосною,
Щоб сховатися під хвою.
 
Лисенятко так міркує:
 – От Зайчатком посмакую! –
Під сосну все заглядає,
Зубками Зайча лякає.
 
А Сосна сплелася тісно,
Мовить Лисенятку грізно:
 – Не пущу я до Зайчати!
І не смій його займати!
Не злякаюсь, що ти Лис,
А обколю всі лапи й ніс!
 
Лисичка-господинонька
У Лисички у хатинці
На рожевій скатертинці
Пироги лежать рум’яні,
Соковиті і духмяні,
А в печі стоять з грибами,
Ще й з горохом, з потрухами.
 
Бо Лисичка-господиня
Запросила гостей нині:
Котика вусатенького,
Зайчика вухатенького,
Вовка – доброго сусіда,
І Крота – старого діда,
Свинку з виводком своїм –
Пиріжечків буде всім.
 
Свинка-пустунка
Влізла свинка у городи,
Наробила лиха-шкоди:
Всі грядки перетоптала;
Кріп, салат повиривала,
Всю капусту перегризла –
І у соняшник полізла.
 
Після сніданку
Після ситного сніданку
Сон на свинку геть напав,
Ніжну, добру колисанку
Їй горобчик наспівав.
 
Три ведмеді
Цілу зиму у морози
В затишному місці
Три ведмеді у барлозі
Міцно спали в листі.
 
А коли ж весна в дорозі
Зиму проводжала,
То ведмедів у барлозі
Ніжно привітала.
 
Вмить вони прокинулись,
Сонцю посміхнулися,
Весні лапами сварили,
З ліні потягнулися.
 
Іжачок і Мишка
Малий завзятий Їжачок
У шубці з гострих голочок
Клубком котився з гірки.
А Мишка – просто доброта –
Навідать здумала Крота
Та й вилізла із нірки.
Зустріла Мишка Їжака –
Хотіла дати драпака,
Та трішки забарилась.
Їжак на стежці зупинивсь,
На Мишку подивився:
У неї хвостик затремтів, –
Він зовсім розгубився.
Він лише лапками розвів,
Коли мала полівка,
Схопила з голочок грибок –
І миттю до домівки.
 
***
Якось веселий їжачок
Надів рудий дощовичок.
А дощ на нього подивився,
Подумав: сонце! – й припинився.
 
Хитра Жабка
Жабка сіла чепуритись
Та під сонечком погрітись.
Підійшов Бузько тихенько,
Хапнув жабку зелененьку.
 
Жабка проситься в Бузька:
 - Друже, відпусти в ставок ,
Бо мене давно чекають
Двадцять славних діточок.
 
Старий Бусел подобрів –
З миром Жабку відпустив.
Вона хитро посміхнулась
Та й стрибнула до кущів.
 
Песик Гав
Песик Гав – товариш вірний,
І дбайливий, і надійний.
Треба щось знайти, дістати -
Миттю песик йде шукати.
 
Помагає Гав в біді:
Як хто тоне у воді,
Він як рятувальний круг –
Цей надійний, добрий друг!
 
Колискова
Спи, мій рідний синку,
Спи, моя дитинко!
Хай тобі присниться
срібна колісниця,
А в тій колісниці
яблука й суниці,
Солодкі медяники
І смачненькі пряники.
 
Вже заснув садочок,
Річка і гайочок,
Зайчик, лисенятко,
Гусеня, курчатко,
Песик і лошатко,
Котик й мишенятко –
Сплять усі маленькі,
Спи і ти, рідненький.
 
Спить малий горобчик,
Спи і ти, мій хлопчик,
Спи, бо треба спати,
Щоби підростати.
Спить руде телятко,
Спи і ти, дитятко,
Спи, і хай насниться
Срібна колісниця!
 
Колискова
Вже нічка надворі –
У ліжечко треба,
Бач, зорі яскраві
Освічують небо.
 
Дорослі та дітки
Спатоньки лягають,
Солодко і сонно
Вони позіхають.
 
На добраніч, сину,
Баю-баю- бай,
Моє янголятко,
Тихо засинай.
 
***
Вранці-рано сонечко
Стука у віконечко:
 - Прокидайся, малючок,
І берись до іграшок!
 
***
Ручки вгору, ручки вниз,
Розімнемось трішки,
Хто там стомлено присів?
Чиї болять ніжки?
 
Нумо рухатись, стрибать,
Бо на те ви діти,
Щоб світ жваво пізнавать
Та життю радіти.
 
***
Ми сонце зустрічаєм,
Маленькі дітлашки,
Під ним ми підростаєм,
Щебечем, як пташки.
 
Ми любим дуже весну
За спів її струмків,
За синь її небесну,
За трелі гомінкі...
 
***
Проснулися звірі у лісі,
Вдихають весни аромат –
Білочки, вовчики, лиси,
зграйка яскравих пташат.
 
Зайча свою шубку біленьку
Змінило на сірий костюм.
Вітають всі весноньку-неньку,
Що прогнала зимовий сум.
 
***
Лишень розтанув сніг холодний –
Розлилися весняні струмки,
Знов калюжам повноводним
Радіють усі малюки…
***
В садочку квітне деревце,
Довкола лавочок кільце –
Коли спека допікає,
Деревце усіх ховає.
 
***
Вже проліски ніжні голівки
Радо повернули до сонця,
Полинула гаєм веснівка –
І всі відчинили віконця.
 
***
Гуси прилетіли із теплих країв,
Будемо чекати співучих солов’їв,
Із барлоги виліз велетень-ведмідь,
І маленький кротик вже давно не спить,
Бо прийшла вона, дівчина-красна,
Добра чарівниця молода весна.
 
***
Розтав сніжок,
Ожив струмок,
Прийшла весна,
весна-красна –
Все довкруги сяє,
Весноньку вітає.
 
***
Восьме Березня, відомо,
Мам усіх весняне свято –
Чи в садочку, чи удома
Ми готуємось завзято.
 
Зберемо квітки весняні,
І запросимо шпаків –
Подаруєм кожній мамі
Ніжну пісеньку птахів!
 
***
Високо в небі сонечко сяє,
Все зеленіє, пишно буяє,
Пташки до домівок своїх повертають,
Весну-чарівницю піснями вітають.
 
***
Прийшла веснонька-красна
І весела й чарівна,
Принесла веселий сміх
Для усіх-усіх-усіх.
 
Зимо, зимонько!
Ой ти біла зимонько,
Посипай сніжком,
Потріщи морозами,
Звесели льодком
 
Діти будуть гратися –
Сніжками кидатися,
На саночках і лижах
З гірочки спускатися.
 
Дід Мороз
Дід Мороз у ясну днину
Завітав до нас гостинно,
І приніс він у торбині
Подаруночки чарівні.
 
Щоб раділи всі малята,
Буде в танці він кружляти –
Сміх веселий, хороводи
Дід приніс білобородий.
 
Новорічна ялинка
Ми жваві малята –
Хлопчики й дівчата –
Станем круг ялинки,
Заспіваєм дзвінко.
 
Ой, яка весела,
Ой, яка чарівна
Зимова красуня,
Лісова царівна!
 
Прямісінько з лісу
Прийшла до садочка
Висока і пишна
Батька-лісу дочка.
 
Ти засяй вогнями
Дивно і святково –
Ми запам’ятаєм
Мить оцю казкову.