25 вересня 1997 року сесія Вишневої міської ради ухвалила рішення про встановлення на одній із шкіл міста меморіальної дошки в пам’ять улюбленої кількома поколіннями вишнівчан вчительки Рози Михайлівни Кабіщер. 12 грудня 2002 року виповнилося 80 років з дня її народження.
Роза Михайлівна Кабіщер народилася в білоруському місті Орша у родині робітника льонозаводу. У 1945 році, після закінчення Московського інституту залізничного транспорту, її направили на роботу у депо станції Тапа Естонської залізниці. Ставши дружиною офіцера, вона змушена була залишити посаду інженера-економіста і з вдячністю відгукнулася на пропозицію дирекції середньої школи при будинку офіцерів стати викладачем фізики та математики. Так освітянська нива отримала блискучого вчителя...
Вчительська робота Розі Михайлівні дуже сподобалася, тому вона поступила на заочне відділення Калінінградського педагогічного інституту, який закінчила у 1957 році. У цьому ж році вона з родиною переїхала на постійне місце проживання до Вишневого. Тут вона спочатку працювала вчителькою молодших класів, які навчалися у барачному приміщенні, а після завершення будівництва нового приміщення школи №1 була призначена заступником директора з навчальної роботи цього ж навчального закладу.
Адміністративна посада її не приваблювала, тому вона цілком віддалася улюбленій справі і захоплено навчала математиці своїх вихованців. Після спорудження школи №2, при розподілі учнів, вона перейшла зі своїм класом до нової другої школи, а згодом при такій же ситуації до третьої. Так трьом школам Вишневого пощастило доторкнутися до педагогічного таланту та високої духовної краси цієї людини.
Її не стало у 1988 році. Через дев'ять років група ентузіастів провела збір підписів серед колишніх учнів Рози Михайлівни та їх батьків під зверненням до Вишневої міської ради про встановлення меморіальної дошки на знак глибокої поваги до Вчителя. Цю ініціативу підтримала і районна організація товариства "Просвіта". Піднесення було просто незвичайне і у тих, хто збирав підписи, і у тих, хто їх ставив.
У своєму зверненні до міськради з пропозицією встановити на честь Рози Михайлівни Кабіщер меморіальну дошку на будинку, де вона мешкала чи на одній із шкіл, де вона викладала, вчителі міста пишуть: "Це був учитель рідкісного педагогічного обдарування. Складний предмет - математику - викладала так, що учні його розуміли і любили... Роза Михайлівна не мала високих державних нагород, але її нагорода - це безмежна любов і шана усіх, хто був її учнем, жив і працював поруч із нею. Свідченням цього є те, що під час однієї зустрічі з випускниками, увесь зал встав і доземно поклонився улюбленій вчительці".
Таких свідчень любові до наставника, непідробних і щирих, чимало на аркушах з підписами під зверненням. Ось лише деякі з них.
"Я та мій чоловік Олександр були учнями Рози Михайлівни. Крім того, що вона була прекрасним математиком і нашим класним керівником, вона протягом шкільних років була нам і матір'ю, і сестрою, і подругою. Ми могли звернутися до неї за будь-якою допомогою.Дуже шкода, що таких вчителів зараз немає в нашому суспільстві. Ми дуже жалкуємо, що наші діти не мали ні одного такого вчителя. Людмила Руденко і Саша Шестопалов, випуск 1970 р."
"Після уроків Рози Михайлівни не потрібно було готуватися вдома, так вона привчала нас. Достатньо було, щоб вчителька прочитала умову задачі, і вона сама розв'язувалася. В будь-який час можна було прийти до неї додому і вона із задоволенням усім допомагала. Роза Михайлівна говорила: "Слухайте уважно, що я говорю на уроці, на перерві розв'яжіть задачі, а вдома - відпочивайте". Дякую долі, що я зустріла Розу Михайлівну Олена Єрмакова".
"Роза Михайлівна вчила мою доньку математиці. Знаю її як прекрасного педагога і людину. Вона могла допомогти людині навіть тоді, коли була дуже зайнята особистими справами. М Д Єрмаков, учасник бойових дій".
"Пам'ять про незвичайних людей та вчителів має жити не лише в нас і наших душах, про них повинні знати і наші діти. Меморіальна дошка потрібна. Надія Сумарокова (Нуркевич), колишня учениця Рози Михайлівни, яку люблю і пам'ятаю. Випуск 1969 р.
"Я, Лобачова О.С., мати учнів Рози Михайлівни Ірини та Анатолія. Коли моєму сину виповнилося один рік, у нього стався заворот кишок, дитина була в дуже тяжкому стані. Роза Михайлівна (вона жила поруч з нами) схопила мого сина, загорнула його у ковдру і побігла на електричку, щоб відвезти його на швидку допомогу в Києві. Таким чином, вона врятувала життя моєму сину, а що це означає для матері, думаю, пояснювати нікому не потрібно".
"Вона була неперевершеним викладачем. Пам'ятаю випадок, коли в школі №1 їй хотіли незаслужено винести догану, то на захист встав увесь її клас. Я вчилася тоді в третьому класі, але згадую, як вся школа страйкувала, захищаючи вчителя. Ми любили її. Н.Г. Галкіна (Клименко)".
Один з учнів Рози Михайлівни сказав мені: "Я дорослий чоловік, пройшов Афганістан, я бачив смерть, але коли довідався, що Рози Михайлівни не стало, я плакав, мов дитина. Обов'язково скажи мені, коли будуть відкривати меморіальну дошку. Ти ж мені обов’язково скажи!"
І місто пам’ятає Людину і Вчителя - Розу Михайлівну Кабіщер, адже вона усе своє серце, до крихти, віддала дітям...
Газета „Новий День” № 55 (8502) 21грудень 2002 року
СВІТЛО ЇЇ СЕРЦЯ
Коли згасають зірки, то світло від них ще протягом мільйонів років продовжує надходити до найдальших куточків Всесвіту. Цей закон космічного буття стосується і людей. Слід значної людини на землі не може стерти час...
Доля Вишневого у перші роки його становлення як адмінодиниці була нерозривно пов'язана з усіма його нечисленними мешканцями. Бажанням бачити своє місто гарним і сучасним проникались всі його жителі і особливо педагоги з маленької школи на його околиці.
І була серед них викладач "цариці наук" - математики Роза Михайлівна Кабіщер.
Всі, хто знали цю людину, назавжди запам'ятали її конкретний, діловий підхід до будь-якої справи. Молоді вчителі, котрі працювали з Розою Михайлівною, та учні, яких вона навчала, мали перед собою взірець скромної, справедливої, порядної, відданої справівиховання людини.
Педагогами не стають. Ними народжуються. Народившись у сім'ї робітника льонозаводу, вона обрала тернистий шлях педагога. Сама будучи яскравою особистістю, вона бачила особистість в кожному учневі. Володіла рідкісним даром особистого підходу до кожного. Вона була мудрим порадником не лише в справах професійних, а й життєвих.
Її учні здобули різні професії і кожен з них, мабуть, зберіг світлий спомин у душі про свою вчительку. Свідченням цього була і публікація про Розу Михайлівну в "Новому Дні" від 21 грудня 2002 року позаштатного автора В.М. Гомановського.
Незабаром виповнюється 15 років як закінчилося земне життя Р.М. Кабіщер. Місто пам'ятаєвчительку, яка віддала значну частину свого життя справі становлення освіти у Вишневому, ідея про встановлення меморіальної дошки в пам'ять Рози Михайлівни була ініційована шість років тому жителем міста В.М. Гомановським. Її підтримали колишні колеги, учні, громадськість. І, мабуть, настав час для виконання рішення сесії міської ради Вишневого ще від 25 вересня 1997 р., на якій розглядалося це питання.
Такі люди як Р.М. Кабіщер - духовний скарб міста, його гордість і окраса. Таких людей треба пам'ятати.
Газета „Новий День” №29 (8533) 12 липня 2003 року
< Попередня |
---|