З початком війни сотні тисяч українців стали на захист Батьківщини, вступаючи до лав Збройних Сил України та територіальної оборони. В критичний для країни момент,  вони “поставили на паузу” своє цивільне життя - залишили родини, роботу, успішну кар’єру в різних сферах, щоб захистити рідну землю від ворога. Вони ризикують щодня, щохвилини, щосекунди своїм життям заради того, аби ми могли під мирним небом навчатися, працювати, творити. На жаль, чимало Героїв віддали свої життя за Батьківщину. Їхні серця перестали битися, але їхня мрія про вільну та незалежну  Україну продовжує жити в кожному з нас. Вони стали  частиною нашої національної історії, невід’ємною ниткою в полотні Української незалежності та свободи.
Щирий, життєрадісний, доброзичливий, енергійний. Саме таким - завжди готовим прийти на допомогу та підтримати у складні моменти - Ігоря Фурсу пам’ятатимуть рідні, близькі, друзі та побратими.   
Народився майбутній воїн-захисник 9 грудня 1983 року в Києві. Його батько працював кранівником на будівництві, а мати - комірницею на базі МВС України. Ігор зростав товариським, веселим та допитливим хлопцем, з величезним бажанням дізнаватися щось нове. Ще з дитинства вирізнявся працьовитістю та надійністю, був підтримкою для батьків і сестри. А ще - мав чудове почуття гумору, вмів дотепно жартувати,  знаходив позитив у будь-якій ситуації.  
“Брат ніколи не сидів на місці. Завжди знаходив собі справу. Допомагав батькам по господарству, любив рибалити, ходити в туристичні походи, встигав і з хлопцями поганяти на велосипеді, - розповідає сестра Ігоря Інна. -  В дитинстві ми часто їздили в село до бабусі. Спогади про той час -  найтепліші. Ми могли годинами блукати лісом, розповідати історії, придумувати безліч ігор, а ще любили ходити на річку. Я хоч і старша сестра, але плавати не дуже добре вміла. Тож одного разу ледь не потонула, брат мене врятував”.
У 1996 році родина переїжджає до Вишневого. Ігор продовжує навчання у  Вишнівській ЗОШ I-III ступенів №1. Завдяки своїй комунікабельності швидко адаптується в новому середовищі: завойовує повагу та симпатію серед однокласників, вчителі відзначають його позивний характер, завзятість  та старанність.
Юнак завжди мав хист до роботи руками, зокрема захоплювався  випалюванням по дереву та виготовленням статуеток із заліза. З часом це захоплення стає для нього не просто хобі, а й натхненням для майбутньої професії:  Ігор вступає до Київського професійного училища будівництва та дизайну на маляра та зварювальника. Після закінчення навчання працює на будівництві.
За словами сестри, Ігор завжди відчував глибоку відповідальність перед Батьківщиною, тож коли в 2014 році почалася війна без вагань пішов добровольцем захищати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. З 2015 по 2016 рік бере участь в антитерористичній операції на території Донецької області. Під час виконання бойового завдання отримує серйозне поранення. Але після лікування знову повертається  у стрій, адже вважає своїм обов’язком бути поряд з побратимами, які знаходяться на сході країни. Серед буремних фронтових днів, коли кожна мить сповнена небезпеки, Ігор отримує сумну звістку про смерть батька. Це був один з найтяжчих моментів у його житті.
В 2017 році через проблеми зі здоров’ям (поранення давалося взнаки) звільняється зі служби, його зараховують у запас. Лікується, проходить реабілітацію, а після покращення стану здоров’я продовжує працювати муляром та електриком в “Київміськбуді”. Також допомагає сестрі по господарству, у вихованні дітей.   
“Його підтримка була дуже важливою для мене. Ігор завжди був поруч, коли потрібна була допомога або просто тепле слово. На жаль, своєї сім’ї та дітей у нього не було, тож всю свою любов він віддавав рідним племінницям та похресниці”, - продовжує розмову Інна.  
В перші дні повномасштабного вторгнення Ігор вступає до лав Збройних Сил України, дотримуючись принципу: «хто, як не я, захищатиме країну та своїх рідних». Інні непросто було прийняти таке його рішення,  адже для неї він був єдиним братом, справжньою чоловічою опорою, підтримкою у всіх життєвих труднощах. З того часу для неї розпочинається новий період хвилювань за брата.
Ігор воював у складі 30-ї Окремої механізованої бригади  на Донецькому напрямку. Часто телефонував сестрі та племінницям, завжди заспокоював, що все добре. Попереджав, що кілька днів не буде на зв’язку, щоб не хвилювалися. Вони безмежно раділи, коли в телефоні висвічувався його номер.   
“Він ніколи не розповідав про те, що відбувається на фронті, залишав ці важкі моменти при собі. Розповідав про побратимів, які вони дружні. Говорив, що виб’ємо всіх москалів з нашої землі”, - згадує сестра захисника.
Жахливу звістку про втрату рідної людини Інна отримала  на початку червня 2022 року. Під час артилерійського обстрілу воїн отримав поранення, несумісні з життям.
Поховали Ігоря у Вишневому на Алеї Героїв 11 червня.
Минуло понад два роки після загибелі Ігоря, але Інні й досі не віриться, що його більше немає з ними. Він залишив лише світлі спогади, адже був дуже доброю, надійною людиною, завжди готовим у випадку необхідності підставити своє плече.
“Маємо триматися і обов’язково пам’ятати про тих, хто ціною власного життя захищає наш мир і спокій. Необхідно підтримувати наших захисників та захисниць у всьому, а також не забувати, що захист Батьківщини - це не лише завдання військових, а спільна місія всіх громадян, кожного з нас”, - наголошує сестра Героя.
Ігоря Фурсу нагороджено орденом “За мужність”  III ступеня (посмертно).