Днями в актовій залі Вишневої міської ради відбулося урочисте зібрання та концерт, присвячений 71-й річниці визволення України.

Міський голова, його заступники, вишнівські поети і митці, школярі, танцювальні колективи та небайдужі містяни прийшли привітати людей, які віддано відстоювали суверенність нашої держави у далеких 1940-х роках.

Уже в найперший день Великої Вітчизняної війни - 22 червня - німецька авіація нещадно бомбардувала Київ. Починаючи з вересня 1941 року і до листопада 1943 року, протягом 778 днів столиця України була окупована ворогом. Головні події у битві за Київ розгорнулися наприкінці вересня – на початку жовтня 1943 року. У військових подіях брали участь перший, другий, третій та четвертий Українські фронти.

Вранці шостого листопада 1943 року Перший Український фронт під командуванням генерала армії Миколи Ватутіна звільнив Київ від загарбників. Цей день став одним з найвидатніших в історії українського народу. Вишнівські ветерани спостерігали за концертом зі сльозами на очах. «Я щиро вдячний, що Ви прийшли на цей захід. Для нас це свято – особливе», - подякував почесний ветеран міста Сергій Барнасюк.

Серед нас залишилося дуже мало ветеранів, які на власні очі бачили смерть побратимів, холод окопів, випалені снарядами та политі кров’ю землі рідної Батьківщини. Майже не лишилося тих, хто 70 років тому, проганяючи загарбників зі своєї землі дійшли до Берліну. Час та залишене на війні здоров’я бере своє. Коли оголошували прізвища ветеранів для вручення подяк та нагород виявилося, що майже кожен другий не мав змоги відвідати захід або помер.

Враховуючи напружену суспільно-економічну ситуацію та режим жорсткої економії, для проведення концерту не були задіяні кошти з міського бюджету. Всі виступи – благодійна робота небайдужих людей.

Міський голова Ілля Діков від щирого серця привітав присутніх зі святом словами: «Ми пам’ятаємо якою ціною ви здобули мирне небо над нашою головою. Сотні тисяч бійців загинули при форсуванні Дніпра, безліч киян та вишнівчан було закатовано та розстріляно у Бабиному яру та взято у полон… Внесок України у визволення Європи від фашизму та спільну перемогу у Другій Світовій війні важко переоцінити. Шановні ветерани, я бажаю здоров’я вам та вашим сім’ям». Також Ілля Діков організував солодкий стіл для шановних ветеранів.

На тлі сучасних подій виникає паралель та страх повтору подій 70-річної давнини. Ветерани, які вже бачили всі жахи війни, пройшли її від початку до кінця, переймаються долею українських військових. «Дай Бог, аби вони все витримали. Якби я була молодшою – пішла б допомагати. Це так несправедливо: напасти з тилу і вбивати наших дітей», – зауважила Ніна Трохимець. Ніна Опанасівна згадує як 17-річною дівчиною потрапила на війну, очолювала жіночий зенітний батальйон, отримувала поранення, але знову поверталася у стрій: «У мене майже не було дитинства: колгосп, потім коли виповнилося 15 років почалася війна, а у 17 я вже була на фронті. Пам’ятаю, коли забрали в армію – так плакала, боялася. А потім заспокоїлася». Жінка пройшла війну від Дніпра до Дунаю, а закінчила службу у Відні, брала участь у визволенні Румунії та Угорщини.

Майже всі ветерани не могли стримати сліз під час заходу – у кожного власні спогади… По закінченні концерту вони зробили фото на згадку, адже з кожним роком їх стає все менше.