Минулого тижня військові із зони АТО зустрілися з міським головою Іллею Діковим та школярами ЗОШ №2.

Володимир Саляхові Ярослав Заречний – вишнівські хлопці, справжні козаки, національні герої для кожного українця і вишнівчанина зокрема; укропи і каратєлі для сепаратистів з Донбасу. Під час зустрічі у школі діти запитували їх про різне: про страх і буденне життя, про те як вони воюють, захищаючи Батьківщину. Володя і Ярослав щиро розповідають про події, які сталися у їхньому житті і перетнули його межею на «до» та «після». Адже згадуючи те, що сталося з ними в зоні АТО, вони вже ніколи не стануть такими як раніше.

Володимир розповідає, що у школі діти сприйняли їх із цікавістю, активно розпитували про те як їм живеться, чи всього вистачає, чи згадують вони шкільні роки або когось зі школи. «Мені було дуже приємно поспілкуватися з школярами, послухати їх, мабуть їм також було цікаво поговорити з нами, дізнатися про щось нове. Я відверто вражений, що діти дуже щиро переймаються тим, що відбувається. Вони переживають аби у нас все було добре, підтримують і надихають нас лише на перемогу», - розповідає Володя.

Хлопець повернувся з АТО через те, що довелося лягти у лікарню, адже турбувало здоров’я і цей час він перебував на реабілітації. Володимир розповідає, що в зоні АТО була не дуже значна ротація для укомплектування підрозділів. А тепер говорить: «Трошки підлікувався – можна знову йти у бій».

Його побратим служить в зоні АТО з першої хвилі мобілізації, він поїхав туди ще 10 березня. «Перша мобілізація відбулася 24 березня, а я у цей час вже був в армії. Нас відправили на десять днів на перепідготовку. Таким чином ми були вимушені йти далі, - згадує Ярослав Заречний. Він відбував службу у Донецькому аеропорту більше двох місяців, протягом яких українці були у повній блокаді. - Ми тримали аеропорт протягом всього літа. Щойно з’явилася можливість і змогли до нас пробити коридор, витягти з блокади, нас замінила 93 бригада. Це сталося на початку серпня. А за десять днів ми знову повернулися в АТО на нові місця дислокації».

Хлопці нарікають, що найбільша біда у тому, що майже немає техніки. Був такий час коли основна зброя - автомат і зламаний БМП, котрий навіть не їздить. Ярослав зізнається, що у кожного солдата є зроблений дитячими руками сувенір-оберіг. Говорячи про це, він дістав з кишені мішечок жовто-блакитного кольору. Сказав, що привіз його з Дніпропетровська. Наразі військовий перебуває на мирній землі для проходження комісії. У нього контузія від артснаряда і струс мозку.

Вони говорять, що мирне населення на Донеччині в основному за Україну. Деяким вже все одно Росія чи Україна, головне аби був мир.

Ярослав розповів, що його товариш, який воював, був поранений і згодом комісований. Коли він просився назад в АТО, його не взяли. Хлопець знайшов інший вихід підтримувати побратимів – почав їздити туди у якості волонтера. «У нашому відділені служить хлопець з Бердянська, який свого часу був на Майдані у сотні, - розповідає Ярослав Заречний. – Він пішов в АТО добровольцем. Його друг-майданівець збирає для нас волонтерську допомогу, приїжджає з Берданська і привозить продукти. Він єдиний хто не боїться. Адже всі розуміють, що можна приїхати і залишитися без машини, потрапити під арт-обстріл або бомбардування».

Окрім того хлопці розповідають дещо моторошні випадки які трапляються через плутанину, пов’язану з хаотичним військовим часом. Зокрема про товариша по службі, у якого просто зламався телефон і не було зв’язку із родиною. Збираючись додому, коли бригада знялася з АТО, він прийшов за зарплатнею, а йому сказали: «Выу нас двухсотым числитесь», він не зрозумів, не розібравшись у ситуації,поїхав. Коли приїхав, зайшов додому,а дружина вся учорному, побачивши його, знепритомніла. Виявилося, що їй привезли цинкову труну, сказали, що це її чоловік, і вона його «поховала».

Під час зустрічі з мером Вишневого Іллею Діковим був присутній його перший заступник Дмитро Василець, який постійно знаходиться на зв’язку з вишнівськими військовослужбовцями. Міський голова акцентував увагу на тому, що родинам військових, за потреби, обов’язково допомагатимуть продуктами харчування, необхідними речами. Ілля Діков підкреслив, аби хлопці зверталися без вагань якщо виникне необхідність.

Коли бачиш на вулицях рідного міста хлопця у формі, в голові виникає безліч питань, проте задати їх не маєш змоги та сил, адже вони плутаються у голові, і просто хочеться, аби ця мужня людина у камуфляжі просто відчула особисту і суцільну підтримку. За хвилину вже не хочеться розпитувати про стрілянину і бомбардування, про сепаратистів і російську армію, хочеться просто підійти до нього, обійняти і сказати «Дякую, тобі, ти тільки живи!».