Його танцювальне життя розпочалося у шість років. Тоді на відпочинку у літньому таборі Сергій Гамарець побачив, як танцює колектив дівчат.

  «Я підійшов до вчительки і спитав, чи можна до них на танці. А вона мені каже – «Станцюй!» Показавши декілька рухів, підкорив її своєю дитячою безпосередністю», – згадує Сергій Георгійович. Перший крок до танцювального олімпу було зроблено. Згодом розпочалися численні, виснажливі тренування.

Зараз він викладає у клубі спортивно-бального танцю «Ренесанс». Постійні турніри, фестивалі – клуб повністю поринув у вир танцю та в атмосферу запеклих змагань. «Така активність приносить свої плоди: досягнення були різні – ставали лауреатами, отримували Кубок Києва, призові місця на фестивалях. За десять років існування клубу багато чого було, все й не перерахуєш», – зазначає Сергій Гамарець.

Нещодавно «Ренесанс» взяв участь у Києво-Святошинському районному фестивалі танцю, організатором якого виступило Міністерство культури.  Діти посіли перше місце в категорії «бальний танець» та пройшли у наступний тур обласного рівня, який відбувся у Фастові. Тепер чекають на результати.

Сергій Георгійович розповідає, що на районному етапі особливої конкуренції він не відчував, на обласному боротьба стала більш запеклою. До того ж він дуже прискіпливо відноситься до виступів своїх учнів. «Я завжди знайду помилки, адже немає меж досконалості. Але їх виступи дарують мені емоціональний заряд, який спонукає до творчості», – повідомляє тренер.

Окрім цього надихають його звуки музики та сучасність. У поставлених номерах, Сергій Георгійович відображає картину сьогодення. Останній танець, поставлений на пісню Ані Лорак «Мальви», розкриває військову тематику. Танцювальний номер своєю атмосферою не одного глядача довів до сліз.

Робота хореографа дає йому можливість втілювати мрії дитинства у танці – одну з таких мрій Сергія Георгійовича глядачі побачать на святкуванні десятиріччя колективу. «З юних років бажав поставити казку «Аліса в країні чудес» і зробив це», – розповідає Сергій Гамарець.

Безперечно, гордість його, як тренера, це його постановки. Але це не єдине, чим він може пишатися. «Діти – ось моя найбільша гордість. Є пари, які гідно представляють колектив на різних фестивалях. А гордість нашого клуба – це наш зал», – повідомляє Сергій Георгійович.

Він бажав, аби школа надалі розвивалася, щоб його учні ставали тренерами.

   «Мрію також, щоб якась з моїх пар стала Чемпіоном України з бально-спортивного танцю», –  зазначає хореограф. Для цього він ладен працювати ще більше, вкладати у дітей знання та вміння. Адже чим більше віддаєш, тим більш отримуєш натомість.