Сказ (відомий також під назвами - бешенство, водобоязкість, гідрофобія, лісса, рабієс) – це гостре інфекційне захворювання ссавців (до яких відноситься і людина), особливо  хижаків, котре характеризується симптомами підвищеної збудливості ЦНС (центральної нервової системи) з подальшим розвитком паралічу та смерті. Такзвучить визначення цієї страшної хвороби сухою науковою мовою.

До середини ХІХ-го сторіччя людина котра була покусана скаженою твариною не мала жодних шансів на порятунок, її чекала смерть в страшних муках. У людини через деякий час (від 10 діб до 1 року) з’являвся неспокій та депресія, погане самопочуття, підвищення температури. Неспокій підсилювався до неконтрольованого збудження, котре супроводжувалося надмірним слиновиділенням та болючими спазмами м’язів гортані та глотки. Спазми виникали внаслідок подразнення нервових центрів гортані та глотки і провокувалися спробою випити води (в результаті цього хворий не міг пити не дивлячись навіть на страшну спрагу – звідси термін водобоязкість), при попаданні струменя  повітря в обличчя (аерофобія). Слиновиділення у хворого при цьому підвищується, але він не може ковтнути слину і тому постійно її випльовує, в подальшому наростає збудження та з’являються галюцинації (інколи розвиваються напади агресивного збудження), через 2-3 дні збудження змінюється паралічами м’язів кінцівок, обличчя та язика. Через 12-20 годин після появи паралічів наступає смерть.

В середині ХІХ сторіччя французьким мікробіологом Луї Пастером був розроблений метод профілактики захворювання на сказ - введення розробленої ним вакцини. Це дозволило врятувати безліч покусаних скаженими тваринами людей, введення вакцини створювало імунітет проти вірусу і, відповідно, попереджало розвиток клінічної картини сказу.

На дворі ХХІ сторіччя але ніде у світі методів лікування  сказу, котрий клінічно розвинувся, так і не знайдено. Людина, у котрої з’явились клінічні прояви, не має жодних шансів на порятунок і її чекає страшна і неминуча смерть в жахливих муках.

Сказ є типовою зоонозною інфекцією, що передається від тварини до тварини та від тварини до людини під час укусів і ослинення шкіри та слизових оболонок. Збудник сказу – нейротропний РНК вірус, що належить до родини рабдовірусів, котрий присутній у слині хворих на сказ тварин. Як показали імунологічні дослідження  віруси різних видів тварин у різних географічних регіонах різні, це враховується при виготовленні вакцин та проведенні вакцинації. Зважаючи на це, при укусі невідомою твариною, не варто шукати «чудодійну американську або африканську» вакцину а варто вакцинуватись тою вакциною, що застосовується в даній місцевості, де був покусаний пацієнт (на території України використовують усюди однакову, сертифіковану МОЗ вакцину).

Найбільшу небезпеку у нашому регіоні, як потенційні носії вірусу сказу, становлять безпритульні собаки та дикі тварини (найчастіше лисиці, кажани). У собак сказ зустрічається у вигляді двох форм – з сильним збудженням та у тихій формі. У першому випадку тварина стає неадекватно агресивна, а потім збудження змінюється паралічем та наступає смерть. У тихій формі переважають явища паралічу. У диких тварин також буває «скажена» поведінка, але це проявляється не так характерно. Так у лисиць, летючих мишей, зазвичай ведучих нічний спосіб життя, з'являється денна активність, зникає страх перед людиною, лисиці виходять із лісу і можуть у день іти в людні місця. Така неадекватна поведінка тварин має вас насторожити! Деякі вчені вважають, що дикі тварини, почуваючи себе зле, ідуть до людини за допомогою, а люди беруть їх додому з жалю, як екзотику або іграшку при цьому не підозрюючи на яку страшну небезпеку вони наражаються самі та наражають оточуючих, вступаючи в контакт з цією твариною.

У 2008 році зареєстровано2 випадкизахворювань (по одному у Донецькій та Харківській областях). Лабораторно підтверджено сказ в обох випадках, джерелами інфекціїпослужили собака захворілого та безпритульна кішка. Захворілі на сказ за меддопомогою при укусах не зверталися, антирабічні щеплення  не  отримували.У 2009 році 6 людей були покусані скаженим вовком.

Останнім часом, у нашому районі, склалась тенденція до збільшення кількості контактів з хворими свійськими тваринами перед контактами з дикими. Напочатку 2010 року у Києво-Святошинському районі двоє жителів мали контакт зі скаженим власним котом. Кіт напередодні щез на кілька днів, а потім повернувшись вів себе неадекватно, і покусав хазяїв. Вони отримали щеплення у відділенні травматології ЦРЛ Києво-Святошинського району. 2011рік – у приватному будинку захворіла, а потім померла собака котра перед цим мала контакт з лисицею, потім у цьому хазяйстві захворіли ще кіт та друга собака, тварини усиплені ветеринаром. Лабораторно підтверджено сказ, хазяї отримали курс щеплень. В с. М.Рубежівка померла домашня собака, після лабораторного дослідження встановлено – сказ. Хазяї отримують курс щеплень проти сказу. Варто зазначити, що дана собака була щеплена  вакциною «Рабістар» термін дії котрої не закінчився!

Вірус з'являється у слині тварини за 7-8 днів до клінічних проявів. На швидкість його поширення у організмі людини  впливають такі фактори, як локалізація та кількість укусів, патогенність вірусу. Вірус сказу проникає навіть через неушкоджену шкіру та слизові оболонки. Найважчими є укуси та ослизнення хворою твариною пальців рук, слизових оболонок, голови та обличчя людини.

Сказ у людини розвивається вкрай рідко, якщо одразу після контакту з потенційним носієм вірусу  провести усі профілактичні заходи. Що робити, якщо раптом вас вкусила  чи обслинила тварина, котра відноситься до потенційних носіїв вірусу сказу?

Перше - найкращим превентивним заходом є місцева обробка рани:  рану потрібно ретельно промити струменем води з господарським милом, краї рани потрібно обробити 70° спиртом або 5% настойкою йоду, накласти стерильну пов’язку.

Друге – обов’язково звернутися до лікаря травматолога – рабіолога в лікарню за місцем проживання, він в подальшому буде займатися вашим лікуванням і тому потрібно старанно виконувати усі його призначення.

Третє - тварину котра вкусила людину, необхідно ізолювати від оточуючих та узяти під нагляд протягом 14 днів з моменту укусу та показати її ветеринару. Якщо за цей час у тварини не розвинулись клінічні прояви сказу - це означає, що в слині тварини на момент контакту  не було вірусу сказу і тому інфікуватись під час цього укусу ви не могли. Якщо собака чи кіт не ваші - то необхідно дізнатися адресу господаря цієї тварини, його контактний телефон, довідатись чи щеплена тварина, показати її ветеринарові та організувати нагляд за нею.

Якщо тварина померла або зникла потрібно терміново звернутися до лікаря травматолога – рабіолога для негайного проведення щеплення проти сказу. Курс цих щеплень призначається лікарем кожному пацієнту індивідуально. Основне завдання щеплень проти сказу - вироблення у людини напруженого імунітету проти вірусу. Усі інші профілактичні щеплення протипоказані хворому упродовж шести місяців після закінчення курсу лікування, щоб зменшити навантаження на імунну систему та добитись високої кількості антитіл до вірусу сказу у організмі пацієнта.

Людина, якій проводиться щеплення, має обов’язково знати:

- їй забороняється вживання алкогольних напоїв протягом усього курсу щеплень і шести місяців після їх закінчень.

- необхідно уникати перевтоми, переохолодження та перегрівання.

Тіло тварини необхідно доставити до ветеринарної клініки, користуючись усіма методами перестороги. Хоча вірус сказу не стійкий до чинників довкілля – у трупах тварин він зберігає свою активність до 4-х місяців, тому торкатись тіла померлої тварини потрібно тільки у резинових рукавичках, щоб уникнути контакту з потенційно зараженою твариною. Рукавички  потім необхідно спалити. Тіло тварини необхідно помістити в поліетиленовий пакет, і у такому вигляді доставити до ветеринарної клініки, в котрій буде проведено дослідження на наявність вірусу сказу у тварини.

 Кілька «міфів» про сказ та щеплення проти сказу, котрі існують у населення:

1.        «Сказу у нас нема»

- в 2007 році зафіксовано 5  контактів (укусів) жителів району зі скаженими тваринами, зараження сказом тварин доведено лабораторними методами дослідження, в 2008 році на Україні захворіло на сказ 2 людини, 6 людей в 2009 році були покусані скаженим вовком. Вже за 2011рік у Киево-Святошинському районі мали місце випадки захворювання домашніх тварин на сказ (собаки та кіт). В усіх випадках тварини померли. Сказ у тварин лабораторно підтверджений. Хазяї отримують щеплення.

2.   «Роблять 42 уколи в живіт»

      - при потребі, при першому зверненні, проводиться введення імуноглобуліну, після

      проби, одноразово, а потім 6 ін'єкцій на 0, 3, 7, 14, 30, 90 дні, тобто усього 9 ін'єкцій

      протягом 90 днів.

3.   «Один раз щеплений і це на все життя»

       - напруження імунітету з часом зменшується, а через деякий час імунітет зникає  

       повністю. Тому при повторних контактах з потенційно хворою на сказ  твариною  

       обов’язково потрібно звернутись у лікарню. Необхідність повторного щеплення

       визначається індивідуально для кожного пацієнта лікарем.

Варто відмітити, що усім відома фраза «Хворобу легше попередити ніж вилікувати» при захворюванні на сказ не підходить - сказ не лікується, його можна тільки попередити, і попередити тільки при своєчасному, в даному випадку негайному зверненні за допомогою до лікаря.

Лемещук Р.Б., Лутаєнко В.П., Порохницький А.В.