Про людину говорять не посади, статуси чи звання. Її справжню сутність розкривають життєві принципи й цінності, ставлення до людей, здатність залишатися собою у складних обставинах, відповідальність за тих, хто поруч. Саме з таких, на перший погляд, простих деталей і складається справжня історія людини.

До початку повномасштабного російського вторгнення Олександр Грищенко жив звичайним життям - працював, будував плани на майбутнє, мріяв, проводив час із близькими. Та коли країна постала перед найбільшим випробуванням, він не залишився осторонь - добровольцем долучився до лав Збройних Сил України, аби захистити від ворога свою родину та рідну землю.

Дитинство та юність, пошук власного шляху

Олександр Грищенко народився 10 березня 1974 року в Києві. Проживала родина у Вишневому, яке було для хлопця по-справжньому рідним. Саме тут минули його дитинство та юність, тут він зростав, формувався як особистість.

Середню освіту здобув у Вишнівській загальноосвітній школі № 1.

Трудовий шлях розпочав пекарем на Київському булочно-кондитерському комбінаті, де працював до призову на строкову військову службу.

Після завершення служби повернувся до Києва, куди на той час переїхала його родина. В буремні 1990-ті роки знайти роботу було досить складно, тому Олександру доводилося працювати в різних сферах. Зокрема, займався продажем і дистрибуцією комп’ютерної техніки та периферійного обладнання. Паралельно здобував вищу освіту в Національному університеті харчових технологій, який закінчив у 2008 році.

Якою б справою Олександр не займався, його головним орієнтиром завжди залишалася доброта і безумовна порядність.

«Сашко був звичайною людиною зі своїми недоліками та чеснотами. Просто дуже чесним, добрим та щирим. Мав свій власний кодекс честі, який намагався ніколи не порушувати. Завжди готовий підставити плече, зарадити біді, прийти на допомогу. Допомагав ненав'язливо. В стосунках із близькими та друзями був надзвичайно делікатним і тактовним, так, наприклад, ніколи не приходив у гості без запрошення - поважав особистий простір іншої людини. Дуже гостро переживав несправедливість. А ще Саша майже завжди був усміхненим, навіть в той час, коли було дуже непросто», - розповідає сестра Захисника пані Наталя.

Він любив життя у всіх його проявах. Любив велоподорожі, часто вирушав у них з рідними та друзями. Особливо захоплювався подорожами Україною та іншими країнами. Цінував прості речі - спілкування, хорошу компанію, можливість побачити нові місця, провести час із близькими людьми.

На захисті Батьківщини

У перші дні повномасштабного вторгнення Олександр Грищенко впродовж кількох днів поспіль звертався до Святошинського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки, щоб добровольцем стати до лав Збройних Сил. Для родини це був надзвичайно складний момент, адже, за словами пані Наталі: «Саша не був військовим, швидше навпаки - абсолютно мирною, цивільною людиною. Однак Олександр зробив цей крок, на який виявилися спроможними далеко не всі». Він вирішив захищати рідних і Батьківщину.

4 березня 2022 року Олександр Грищенко (позивний «Фауст») став до строю. Службу проходив у 34-й резервній роті військової частини А0222 на посаді гранатометника; у 3 спеціальному відділені 1 спеціального взводу 4 спеціальної роти військової частини А4122. У складі 210-го окремого спеціального батальйону «Berlingo», створеного в березні 2022 року на базі колишнього президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького (військова частина А0222) та на основі добровольців, які стали до лав Збройних Сил України в перші дні повномасштабного вторгнення. Із квітня 2022 року батальйон відокремлено в самостійну частину (А4122).

210-й окремий спеціальний батальйон «Berlingo» був сформований для захисту та оборони Києва. Коли намір окупантів «взяти Київ за три дні» зазнав краху, перед підрозділом постали нові завдання - звільнення Київщини. Особовий склад батальйону брав участь у боях проти ворожого десанту на Київському водосховищі поблизу села Лютіж, а також у визволенні населених пунктів Шпитьки, Ясногородка, Мотижин та Вітрівка.
Коли Київщину звільнили від російських військ, підрозділ продовжив виконувати бойові завдання на сході України. Для Олександра розпочався новий етап служби - на одних із найскладніших ділянок фронту. Разом із побратимами він брав участь в обороні Бахмута, тримав позиції в районі селища Зайцеве, виконував бойові завдання на Слобожанщині поблизу Куп’янська. Після участі в боях за Бахмут Олександр пройшов підготовку в Німеччині, а згодом продовжив службу та виконання бойових завдань.

У липні 2023 року його було призначено на посаду водія-стрільця. Окрім виконання бойових завдань він відповідав за перевезення особового складу, доставлення необхідного для забезпечення щоденної роботи підрозділу. Під постійною загрозою ворожих обстрілів і атак він продовжував виконувати свою роботу разом із товаришами.

Останній бій на позиції «М’ята»

Пізня осінь та зима 2023 року на Куп’янському напрямку стали випробуванням холодом, багнюкою та безупинними ворожими обстрілами. В період з 9 листопада по 27 грудня рота Олександра виконувала надскладне бойове завдання: ведення активної оборони, недопущення просування окупантів на напрямку Лиман Перший - Куп’янськ, покращення тактичного положення та створення умов для подальших контрнаступальних дій.

22 грудня солдат Грищенко в складі групи перебував на передньому краї - оборонній позиції з символічною назвою «М’ята» поблизу населеного пункту Лиман Перший. Упродовж ранку, між 10-ю та 11-ю годинами, ворог розпочав щільний мінометний обстріл українських позицій. Одразу після нього в атаку пішла ворожа піхота. Зав’язався стрілецький бій.

За словами побратима, який того дня обороняв позицію пліч-о-пліч з Олександром, вогонь був надзвичайно інтенсивним. Під час бою товариш отримав поранення. «Фауст» одразу надав йому першу домедичну допомогу, а потім заступив на спостережний пост і продовжив вести стрілецький бій, стримуючи наступ противника.

Приблизно за пів години поруч розірвався черговий ворожий снаряд. Олександр отримав тяжке проникаюче поранення в ділянку правої лопатки з ураженням грудної клітини. Поранення виявилося несумісним із життям. Олександр загинув у бою, до останньої миті виконуючи свій військовий обов’язок.

Через безперервний щільний вогонь противника евакуювати тіло полеглого Героя вдалося лише з настанням відносного затишшя - у ніч з 22 на 23 грудня 2023 року.

Прощання із Захисником

Олександр Грищенко повернувся додому «на щиті». Його поховали 30 грудня у селі Велика Офірна Фастівського району - поруч із батьком, дідусями, бабусями та іншими представниками великого роду.

На церемонії прощання біля будинку, де проживав Олександр, були присутні близькі та далекі родичі, друзі, побратими, однокласники, сусіди та знайомі. А у селі Велика Офірна провести Захисника в останню путь прийшли багато мешканців села, а також колеги сестри Наталі, які всіляко підтримували її та родину. Були також і побратими, які лише кілька днів як повернулися з бойових позицій на ротацію. Саме вони були з Олександром в останніх боях, а цього дня приїхали віддати шану товаришеві та підтримати його рідних.

Дорога до місця поховання Олександра Грищенка була встелена блакитними та жовтими квітами. Коли настав момент прощання, крізь хмари виглянуло сонце, а згодом небо знову стало похмурим.

Бойові будні батальйону «Berlingo», в складі якого служив солдат Грищенко, відображені в документальному фільмі BBC «Ukraine: Enemy in the Woods» режисера Джеймі Робертса. Стрічка розповідає про події листопада 2023 року на Харківщині, зокрема бої поблизу Куп’янська, де українські військові сім тижнів утримували ділянку залізниці, втрата якої могла відкрити російським військам шлях до подальшого наступу. Особливість фільму в тому, що багато матеріалів знято на бодікамери самих військових, тому глядач бачить бій буквально з їхньої точки зору. Стрічка показує не абстрактну війну, а людей, які живуть під постійними атаками. Вони жартують, говорять про родини, мріють після війни повернутися до звичайного життя... і паралельно бачать загибель своїх побратимів.

У фільмі є кадри, які мають для родини Олександра особливе значення, - з церемонії прощання та поховання. Так документальна стрічка зберегла не лише свідчення про бойові будні підрозділу, а й момент, коли побратими, рідні та друзі проводжали Олександра Грищенка в останню путь.

За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Олександра Миколайовича Грищенка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Пам'ять і нездійснені мрії

Після загибелі Олександра в його родини залишилося те, що не зможе забрати війна, - вдячність за те, що він був у житті кожного з родини, та за те, яким він був, незгасима пам'ять про нього та світлі спогади. Спогади про дитинство та юність, про дорослий період життя, про сімейні події, життєві моменти, спільні подорожі. Все це набуло зовсім іншого значення, стало найціннішим скарбом.

Під час війни його єдиний син Максим одружився. Батькові під час реєстрації шлюбу вдалося бути поруч із сином. Однією з найбільших мрій Захисника було побачити онуків. Також хотів дочекатися часу, коли війна залишиться позаду, а в житті знову буде місце для щасливих родинних вечорів, зустрічей з друзями, нових планів та мрій, цікавих подорожей, коли знову зможе погладити свого чотирилапого улюбленця – кота Топу.

В 2025 році в родині Грищенків народилася Ангелінка - онука, про яку так мріяв Олександр, для якої міг би бути чудовим дідусем. Якби не війна…
Для Ангелінки він назавжди залишиться частиною родинної історії - людиною, про яку говорять із великою любов’ю, безмежною повагою і шаною.

Турботливий син, дбайливий батько, люблячий брат та дядько, надійний побратим і вірний друг - таким Олександр Грищенко залишиться в пам’яті усіх, хто його знав. Завжди усміхнений, порядний, щирий і добрий.

Його й досі подумки чекає старенька мати, якій у серпні 2026 року виповнилося 89 років. Досі на нього чекають найрідніші, вдивляючись у фотографії та дослухаючись до телефонних дзвінків. Минуло вже понад два з половиною роки, а відчуття, що він десь зовсім поруч - на відстані подиху, одного тихого спогаду - так і не зникає.

Подвиг Олександра Грищенка, його відданість, світла усмішка та власний кодекс честі назавжди вписані в історію боротьби Українського народу за свою свободу.