На Дошці пошани мріяла опинитися, напевно, кожна людина Вишневого. Але там з’являються лише обрані. І одною з таких є наша героїня Ніна Костенко, яка працює логопедом у дошкільному навчальному закладі «Чебурашка». Чому саме її фотографія прикрашає Дошку пошани?

Кор.:Ви працюєте у галузі освіти досить довго, які курйозні, незвичні випадки траплялися?

Н. К.:Під час шкільного випускного йшла колона дітей, а я стояла осторонь і дивилась на них, гарних юнаків та дівчат. І от якийсь легень виходить з колони і йде до мене з букетом квітів. Я придивляюся і впізнаю того самого хлопчика, якого ще в дитсадочку навчала правильно говорити. Це було дуже приємно, адже пройшло вже десять років! Це найбільша винагорода для мене.

Кор.:Кожна дитина – індивідуальність, до кожної потрібен свій підхід, як Ви знаходите той самий ключик до серця дитини?

Н. К.:Дуже великі проблеми виникають у нас на початку року, саме тоді починається пошук того самого ключика: когось потрібно похвалити, з кимось навпаки бути більш суворим. За допомогою предметів, через образи тварин починаю розмовляти з дитиною. Говорю: «Давай, козлик буде задавати тобі питання, а ти йому відповідати».

Кор.:Без яких професійних якостей неможлива робота з дітьми?

Н. К.:В першу чергу, це професіоналізм, терпіння і, мабуть, ласка. Потрібно налаштувати дитину, пояснити, що ми однакові, що я просто доросла, а ти маленький і спілкуюся я так само, як і ти.

Кор.:Головний закон лікарів: «Не зашкодь!», як Ви виправляєте дефекти мови у дитини, щоб у майбутньому це не призвело до комплексів?

Н. К.:Діти з дефектами мови – особливі, їм важко висловлювати власну думку і в групах для звичайних дітей вони, звісно, губляться, знаходяться, наче в тумані. А коли вони потрапляють в нашу групу, де всі діти знаходяться на одному рівні, де кожний має дефекти мови, тоді вже дитина не соромиться висловити власну думку, сказати щось. Найголовніше, у неї з’являється час, щоб виправити власну вимову. Комплекси є, коли існують дефекти мови, тому вчасне їх усунення – це найкраща пігулка від них.

Кор.:Ваша фотографія розташована на Дошці пошани, чому, на вашу думку, обрали саме Вас?

Н. К.:Я працюю вже тридцять п’ять років і за цей час допомогла приблизно шестистам дітям. Це, здавалося б, просто цифра, але це і є мій внесок.

Є багато дорослих людей, які мають дефекти мови, а я завжди намагалася зробити так, щоб таких випадків було якомога менше.

Кор.:Чим Ви цікавитесь окрім роботи?

Н. К.:Люблю природу, свою дачу, колектив, з яким мені дуже подобається виїжджати на екскурсії. Це моє захоплення, під назвою життя.

Добре бути дитиною: безтурботність, веселощі та пустощі, а ще загадковий світ казок. Саме тоді з’являються перші друзі та перші комплекси, які можуть виникнути, наприклад, через дефекти мови. І як добре, що на світі є такі люди, як Ніна Терентіївна, які допоможуть виправити цей недолік, щоб дитинство запам’яталось тільки як найкращий час у нашому житті.

Розмову вела

Ангеліна МАЛІНОВСЬКА