Лариса Михайлівна Пальчикова (Салій) народилася 24 жовтня 1948 року в селі Хлустинівка Городищенського району на Черкащині в родині службовця.
Спочатку проживала з батьками в містечку Городище Черкаської області, а потім переїхала до міста Перяслав-Хмельницький на Київщині, де й закінчила середню школу №3.
Потім працювала бухгалтером та оргінструктором у міському споживчому товаристві. Закінчила Київський кооперативний технікум за спеціальнісю плановика.
Вийшла заміж і переїхала до міста Вишневе. З 1974 року працювала живописцем в Київському експериментальному кераміко-художньому заводі аж до його закриття 2006 року. Створювала художні роботи з «Особистим клеймом» на керамічних виробах. За творчу й сумлінну працю нагороджена медалями, які засвідчують шану людей і країни.
Вірші пише для себе і друзів. Твори друкувала лише в місцевій газеті.
Рідна хата моя
В селі Хлустинівка
Народилася я,
Там рідна хатина
Стоїть ще моя.
До неї як їду –
На крилах лечу,
Немов у дитинство
Вернутись спішу.
Але те дитинство
Минуло давно –
І рідних моїх
Не поверне ніхто.
Росте наш садочок
Один, в самоті,
Не бігають в ньому
Вже діти малі,
І квіти у ньому
Уже не цвітуть,
Бо нікому їх
Доглядати вже тут.
Зостались лиш туга
І смуток в Душі…
Якби повернути вас,
Рідні мої…
Вишневе, 25.01.1985
Ти мене чекай
Їду знову я до тебе,
Хато, ти чекай,
Вітами ялинки
Мене привітай,
Посміхнись горіхом,
Бузком прихились,
Гілочкою груші
До мене торкнись.
Приїжджаю я нечасто,
Хоч люблю тебе,
Моя хато в Хлустинівці,
Сонечко моє…
Та зачинені ті двері,
Входила де я,
І забиті всі віконця,
Що дивилася.
Серце крається від болю:
Чом сама стоїш?
Доле, доле, твоя доле,
Знову посміхнись!
Хай відчиняться віконця,
Двері зариплять –
Що минуло, буде знову,
Хоч роки летять!
Дорогою до Хлустинівки, 28.04.1990
Поки тут ніч
Зоряне небо,
Срібний серпанок…
Світло навколо,
Видно ось ґанок.
Хата біленька
Стоїть у дворі,
Мальви цвітуть,
Як дарунки землі.
Вікна маленькі,
На припічку гас,
Фото у рамках,
Ікони – для нас.
Піч розмальована,
Наче картина,
Ніби квітник,
Що росте коло тину.
В хаті спокійно,
Бо затишок є.
Рідна хатино,
Ти щастя моє.
Все це мине,
Коли сонце зійде:
Хаті самотньо –
Нікого ніде.
Хай живуть вічно
Рідна хатина,
Мальви й садок,
Що ростуть коло тину.
Вишневе, 30.07.2007
На Івана на Купала
На Івана на Купала
Дівка долю виглядала,
У віночок, що складала,
Всю любов свою вплітала –
В кожну квітку і листочок,
У травинку й колосочок –
Все докупи в один ряд,
Щоб святковим був обряд.
Цей віночок обрядовий
Кинула в потік річковий
Й слідкувала, в який край, –
Звідти й долю виглядай.
Як вінок не попливе –
Дівка заміж не піде,
Тож чекати їй ще рік
Чи самою буть повік.
Вишневе, 07.07.2008
Петрові батоги
Голубі, як небо,
Квіти розцвіли,
В нас на Україні
Звуться батоги.
Батоги петрові
Міцні та гінкі,
Ніби скрипки струни
Виросли з землі.
Чарівні і непохитні,
Щедрі на добро –
Ним людей лікують
Всім смертям на зло.
Вишневе, 23.07.2004
Рідна сторона
Відлітають вирієм
Сірі журавлі,
Довго не побачать
Рідної землі.
Ось так і людина
Покидає край –
Може, буде краще,
Може, десь там рай.
В чужині вкоріниться,
Та болить Душа –
Все не відпускає
Рідна сторона.
Серденько тріпоче:
- Ось вже рідний край!
Може, десь і добре,
Але вдома – рай!
Та не всі зустрінуть
Свій священний край,
Бо підуть навіки
У небесну даль.
Та залишать пам'ять
Вічну у собі
По своїй коханій
Рідній стороні.
Вишневе, 03.10.2008
Українські рушники
Українські рушники,
Скільки маємо вас ми!
І родинні, і гостинні,
І весільні, і полинні…
Кожен значив щось своє,
В кожнім краї й барва є.
Він служив, як оберіг,
Для добра від злих доріг.
До народження дитини
Вишивали рушники,
А на сватанні дівчина
Подавала їх з руки.
Виряджаючи у військо,
Сину клали рушника,
Щоб стелилася на службі
Йому доля неважка.
Як у полі працювали
І збирали урожай,
Рушника з собою брали –
Витирав чоло ратай.
Як в дорогу ув останню
Проводжали назавжди,
То на них і опускали
Наші ще батьки й діди.
Будуть вічно в Україні
Українські рушники –
І шановані, і рідні
У житті провідники.
Вишневе, 20.11.1998
Скошене поле
Скошене поле,
Покоси в рядок -
Так, як і в Долі,
Долина, горбок.
Скошене поле
Як поклик Душі –
Радість й журба
На твоїм спориші.
Скошене поле
Без суму сприймай:
Знай – на Путі
Жде новий урожай.
Дорогою до Переяслава-Хмельницького, 31.07.1999
Листочок на вітрі
Листочок на вітрі,
Як пташка летить,
Впаде одиноко
І тихо тремтить.
Лежить самотою,
Чекає на Долю
Один край дороги,
А може, у полі.
Злетяться листочки
І підуть в танки,
У милому колі
Сплетуться в вінки.
Тепер вони поруч,
Тепер їх багато,
Не страшно разом
Невідомість долати.
Листочки, листочки,
Ви в Долі сповиті,
Як люди, що в парі
Коханням зігріті.
Вишневе, 30.07.2008
Ніби наречені
Мов намисто ніжне
Гілки оповило,
Крапельки дощу
Листя окропили.
І стоять дерева,
У перлини вбрані,
Ніби наречені,
Прибрані зарані.
Та як зійде сонце,
Вся краса зникає.
І зітхає листя,
Що дощу немає.
Вишневе, 22.05.2006
Веселка
Веселка на небі
Від краю до краю
Місток чарівний
На землю кидає.
Веселка землицю
Немов обіймає,
Вбирає у барви,
Дощем напуває.
Та будуть так поруч
Вони назавжди –
Веселка й землиця –
Лиш після грози.
Вишневе, 12.03.2009
Добро
Якщо ти робиш лиш добро,
Росте тоді одне крило.
А більше зробиш ти добра –
Росте тоді вже два крила.
Лети по світу, наче птаха, -
В житті ти, може, і невдаха, -
Теплом душа тебе зігріє
І ще добра тобі намріє.
А посмішку свою пошлеш –
То більше друзів ти знайдеш,
Вони зігріті всі теплом,
Дарованим твоїм добром.
Все має суть у цьому світі –
Добро й тепло, душею гріті,
Земля і люди в згоді всюди,
Від них у всьому нам прибуде.
Тож пам’ятаємо завжди:
З теплом в душі нема біди,
З добра добро аж розцвітає
Й теплом усіх обігріває.
Вона все здолала
Моїй матусі Салій Ганні І.
На Черкащині в селі
Дівчина зростала,
Мов та квіточка в росі,
Сонце виглядала.
Кароока та смаглява,
Брови, наче крила,
А коса – яка коса! –
Всіх вона скорила.
Малювала, як митець,
Як пташка, співала
І матусі, як могла,
У всім помагала.
Так росла б вона й цвіла,
Якби не навала,
Не війна ота страшна,
Що цвіт поламала.
Вісімнадцять – хіба вік,
Щоб граніт тесати,
Від уламків, що вп’ялись,
Ноги в кров збивати?
В дев’ятнадцять, ніби скот,
В товарняк загнали –
У Німеччину в полон
Молодь відправляли.
Потім – табір і завод
Цегли та картону…
Працювала день і ніч
Дівчина в полоні.
Стала з дівчини-краси
Дівчина-стеблина –
Була молодість її
У лиху годину.
Знову квіти розцвіли,
Пташки заспівали.
Мирний час уже настав –
Й серце оживало.
Знову дівчина-краса
Із колін устала -
В квіт прибралася коса,
Заспівала Ганна.
Так матуся моя мила
По життю ступала,
Хоч і доля нелегка, -
Мама все здолала.
Вишневе, 16-17.03.2009
| < Попередня | Наступна > |
|---|