Одна з вулиць нашого міста носить ім’я Ле́сі Украї́нки. Та чи достатньо ми знаємо про неї?

Є хороший привід для цього. Адже минуло 145 років з дня її народження. Її називають палкою виразницею українського духу.

Вона - найславніша українська поетеса, послідовний та енергійний борець за утворення українського народу, за його консолідацію в політичну націю. Вся сукупність її творів – це образ ідеальної землі, земного раю, що зветься «Україною.

Лариса Українка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка) народилася 13(25) лютого 1871 роціу м. Новоград-Волинському.

 Її мати - Ольга Петрівна Драгоманова-Косач - письменниця, яка писала свої твори під псевдонімом Олена Пчілка. Її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні. Дядько, Микола Драгоманов – відомий громадський і культурний діяч.

Батько, Петро Антонович Косач - високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дядько, Микола Драгоманов – відомий громадський і культурний діяч.

Завдяки самоосвіті Леся стала високоерудованою людиною вивчила більше десяти мов. Великий вплив на творче становлення поетеси мала родина, передусім  — письменниця й фольклорист Олена Пчілка, мати і дядько — видатний діяч культури Михайло Драгоманов.

Дитячі роки майбутньої письменниці пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871- весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.

   У родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання російською, англійською, французькою, італійською та іншими іноземними мовами. Діти (а їх було шестеро) змалку ходили в національному одязі, співали народних пісень, гралися разом із сільськими ровесниками.

   У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом). Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

Майбутня письменниця Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї через нерозлучність їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано, у 4 роки дівчинка навчилася читати. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією і діти мали змогу спілкуватися з ним.

 Леся вперше почула розповіді матері про Мавку під часперебування на відпочинку в селі Жабориціполишило на дівчинку дуже велике враження.Згодом вершиною творчості Лесі Українки стала драма-феєрія «Лісова пісня» (1911). Її вірним побратимом і чоловіком став відомий український фольклорист Климент Квітка, з яким вона одружилась у 1908 році.

6(18) січня під час святкування Водохреща Леся дуже застудилася, що пізніше призвело до тяжкої хвороби кісток.

   Косачі любили слухати класичну музику, самі грали на різних музичних інструментах. Леся чудово грала на фортепіано, та ще й складала музичні твори.
    Мати повезла Михайла, Лесю, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Вони почали вчитись за програмою чоловічої гімназії, там Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини М. Лисенка  - Ольги Олександрівни О'Коннор. Брат і сестра вивчають грецьку і латинську мови.

 На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що відтоді стало їхнім постійним місцем проживання. У десять років, влітку 1883 року у дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, тому відвідувати школу не могла.Восени цього ж року професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки.  Мусила відмовитись і від музичних занять: у 1883 році було прооперовано ліву руку. Згодом вона напише автобіографічний вірш «До мого фортепіано», в якому виллє свою журбу.

На Україні можливо знайти лише три справжні раритетні роялі і один з них належить Лесі Українці. Цей роль знаходиться у Колодяжному музеї. Через хворобу Лесі доводилось лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного дня її тітка, яка вчила грати поетесу на роялі, помітила, що та вибививає такт, вільною від гіпсу ніжкою.

   Писати поезії Леся почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Дівчинка написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач, засланої за участь у революційному русі.

   Починаючи з 1884 року, Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх. Саме цього року з'явився псевдонім «Леся Українка».

   Деякий час Леся навчалася в школі художника Олександра Мурашка, в Києві. З цього періоду залишилась одна картина, намальована олійними фарбами. Її різні уподобання свідчили про неабиякі здібності дівчини.

   Крім того, вона знала багато європейських мов, крім слов'янських: українську, російську, польську, болгарську, також давньогрецьку та латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Мати виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Українка багато перекладала Миколу Гоголя, Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Віктор Гюго, Гомера.

   Поезію Лесі Українки умовно  можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Т.Шевченка, П.Куліша, М.Старицького, Г. Гейне, але й у них видно виразні впливи матері Ольги Петрівни і дядька - Михайла Драгоманова  на вибір її мотивів.

  Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з'являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури — “Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі.

  Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні.

  До золотого фонду вітчизняної та світової літератур увійшли драматичні поеми Лесі Українки «Одержима» (1901), «Кассандра» (1907), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913), «Бояриня» (1913), в яких письменниця підносить ідею свободи особи та свободи суспільної.

 Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Деякі дослідники першим коханням майбутньої великої поетеси називають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму — 18. Вони разом переводили Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. В майбутньому Славинський стане одним з керівників Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре в тюрмі.

   На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом з Климентом Квіткою, відомим українським фольклористом здійснює поїздку до Криму, де побувала у Севастополі, Алупці та Ялті. А 7 серпня вони зареєстрували шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів Вал, 32, кв. 11 у Києві). 21 серпня разом вирушили до Криму, де Климент Квітка одержав посаду в суді.

Останні роки життя Лесі Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком вона працювала над зібранням фольклору та власними драмами.

  Померла геніальна українка 19 липня (1 серпня 1913) року в Сурамі в Грузії у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Могила Лесі Українки є національною пам'яткою.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом). Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

1971 році за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО 100-річчя з дня народження Лесі Українки святкувалося в Усьому світі.
За кращі твори для дітей у галузі літератури, живопису і театрального мистецтва з 1972 року присуджується премія Імені Лесі Українки.

Іменем Лесі Українки названі бульвар, площа, театр, центральна публічна бібліотека для дорослих в Києві. Ім’я Лесі Українки носять вулиця, парк, університет і музей археології у Луцьку, а також велика кількість площ, вулиць, театрів, вишів, установ та підприємств в Україні, зокрема Центральна міська бібліотека імені Лесі Українки міста Львова. Її життя і творчість вивчає Науково-дослідний інститут Лесі Українки.

  В честь Лесі Українки названий астероїд “Леся 2616”.

Лариса Костенко