У той час як одні засідають у шкіряних кріслах у своїх кабінетах, інші – боронять незалежність своєї держави, молоді хлопці, у яких все життя попереду, йдуть на передову та гинуть від рук ворогів. Мало хто повертається звідти неушкодженим. Отримавши поранення, вишнівчанин, боєць 72-ої окремої механізованої бригади Володимир Саляхов не надовго повернувся додому.

11 березня цього молодого хлопчину призвали на збори до військової частини у Києві. Але на той час ще не планувалася антитерористична операція. Лише 17 числа, коли вже офіційно було оголошено мобілізацію в Україні, для хлопців почалася справжня військова підготовка. Через дві доби Володя разом з іншими хлопцями були відряджені до Житомира, аби продовжити підготовку. Тут перебували не більше тижня.

Згодом завантажилися на ешелон та відправилися до Запорізької області. Із Запорізької потрапили до Донецької області, де ще тільки починалися розгортатися події: саме у цей час відбувалися проросійські мітинги. За словами Володимира, тоді не було ніяких команд щодо сепаратистів.

До Великодня Володя Саляхов разом з прибічниками перебували у старих підрозділах, чекаючи команд та продовжуючи підготовку.

Близько місяця хлопці були в резерві у селі Антонівка Запорізької області. Вже у цей час відбувалися перші зачищення Маріуполя. «Ми прикривали наших хлопців, які знаходилися у Маріуполі. У випадку нападу ми мали їх підтримати»,  – зауважив Вова.

Наступний пункт призначення – місто Амвросіївка Донецької області. І саме тут вже через декілька днів (на початку червня) противники застосували реактивну систему залпового вогню БМ-21 «Град», яка була націлена по позиції українських військовослужбовців, але влучила у квартали мирних жителів. Внаслідок цього були постраждалі та руйнування житлових будинків. За словами Володимира, «Град» застосовували не професіонали.

Найбільш криваві бої велися у селі Зеленопілля Луганської області. Тут 12 липня відбувся обстріл 24-ої механізованої бригади та прикордонників з тієї ж самої ракетної системи залпового вогню «Град».

72 окрема механізована бригада відстрілялася і повернулася назад у військовий тил. Володимир Саляхов зазначив: «Ми залишилися біля другого табору. Пощастило лише завдяки тому, що хлопці на постах помітили сяйво від ракетної системи і почали кричати: «Град». Коли Вова прокинувся, п’ять снарядів вже влучили по самохідно-артилерійських установках. І щойно він вистрибнув із машини, снаряд влучив саме у це місце. «Їх хтось навів на нас, адже так влучно попадати у самохідні установи просто неможливо. І це було точно видно, що обстріл йшов з території Росії»,  – сказав Володя.

У п’ятницю, 11 липня, у Вишневому було зібрано гуманітарну допомогу та бронежилет для Володі Саляхова. А вже наступного дня надійшла інформація, що Вова потрапив під обстріл та отримав поранення. Перший заступник міського голови Вишневого Дмитро Василець зазначив: «Неприємно, коли ми отримуємо новини, що наші бійці потрапляють під обстріли «Градом» та отримують поранення. Саме у той момент Володі потрібен був бронежилет».

Під час цього обстрілу Володимир Саляхов та ще 10 чоловік з його бригади отримали поранення, один з них у тяжкому стані (товаришам сказали, що він помер на операційному столі у Дніпропетровську, але виявилося, що він перебуває на лікуванні у Київському госпіталі). Всіх поранених забрали гелікоптером з міста Червонопартизанськ до Дніпропетровська. «У повітрі нас теж обстрілювали, але наш пілот встиг проскочити».

Володимиру з пораненням голови одразу надали медичну допомогу (на щастя, осколків у рані не виявилося). «У Дніпропетровську відчувалася підтримка людей. Волонтери забезпечили поранених всім необхідним», – із здивуванням розповідає військовий. Після цього він відправився на лікування до Львова, а з Львова вже додому.

Лікарі рекомендують військовій частині надати Володимиру Саляхову два тижні відпустки. Як сказав Володя «для того, щоб відійшов від всього пережитого». Але як можна за два тижні «відійти» психологічно та морально від побаченого? Це неможливо. Він був учасником справжньої війни, з якої міг просто не повернутися. На одужання від такого недостатньо двох тижнів і навіть місяця, і тим паче року. На реабілітацію після війни можуть піти роки, а можливо і все життя.

Це не кадри з фільму, а реальні події, які відбуваються саме тоді, доки ми відпрацьовуємо робочий час, чи робимо ремонт у квартирі. Мирні люди на сході борються за своє життя, а на заході та в інших регіонах країни матері та дружини втрачають найцінніше – синів та чоловіків.