За час буремних подій на Майдані Незалежності кожен українець відчув у собі патріотизм і знайшов у глибинах серця справжню любов до Батьківщини. Кожне місто тепер може пишатися своїми героями, які мужньо відстоювали думку всього українського народу. І у Вишневому є такий герой.

Наша історія присвячена звичайному чоловікові, який 18 лютого, почувши звістку про зачищення Майдану, не зміг спокійно залишатися вдома, і вже ввечері поїхав на допомогу своїм співвітчизникам. На думці було лиш одне: «Хто, якщо не я?», і незважаючи на можливі хвилювання дітей та дружини, вишнівчанин самотужки рушив на барикади.

Олександр Жамойдо корінний мешканець міста Вишневе, який народився у 1967 році, закінчив вишнівську ЗОШ №3. Після школи вступив до будівельного училища, закінчивши яке відправився на військову службу. Повернувшись з армії чоловік влаштувався на роботу у метро де 13 років працював машиністом. У цей період познайомився зі своєю дружиною Валентиною, з якою народили та виховали прекрасних діточок – доньку Ганну, якій зараз 25 років та сина Євгена, якому вже 20. Наразі Олександра Людвіговича тішить маленька п’ятирічна онучка, яка стрімко росте та пізнає секрети навколишнього світу.

Зараз чоловік працює у таксі і до лютневих подій на Майдані брав не дуже активну участь у протистояннях. За словами Олександра Жамойдо, завдяки своїй роботі таксиста йому вдавалося безперешкодно завозити шини на Майдан та інколи у вихідні підтримувати мирні протести. «Я не був постійним учасником акцій, проте коли у мене був час, я завжди приїздив підтримати своїх співвітчизників. 18 лютого я був на роботі, сидів у машині і по радіо передали, що о шостій годині вечора планується «зачистка». Я не зміг залишитись осторонь, тому відправився прямісінько на Майдан», - розповідає Олександр Людвігович. Тоді чоловік не знав, що йому доведеться пережити, і як це рішення вплине на його життя.

Олександрові вдалося доїхати лише до Повітрофлотського мосту, адже всі дороги до Майдану Незалежності були перекриті працівниками міліції. Йому довелося кинути автівку на тротуарі і пішки добиралися необхідного місця. Близько шостої вечора Олександр Жамойдо дістався барикад. Зі слів вишнівчанина у той час ситуація була доволі спокійною. На вулиці Інституцькій українці ланцюгом передавали бруківку, яку інші заздалегідь відколювали від асфальту. «Там були всі: жінки, діти, молодь, всі вони передавали на барикади каміння. Близько сьомої години вечора з боку міліції почався рух у бік протестуючих. І вже тоді стало зрозуміло: щось починається». У той самий момент з трибун Майдану було повідомлено, щоб всі жінки та діти покинули небезпечну територію. Коли почався наступ, на барикадах залишилися тільки чоловіки.

Під час наступу попереду були водомети, а за ними міліція. За словами Олександра зі сторони Жовтневого палацу, зверху, міліція почала закидати мітингуючих світло-шумовими гранатами. Завдяки цьому їм вдалося відтіснити натовп. «Нас відтіснили майже до самого Хрещатику. Тоді я опинився на перетині Інститутської та Хрещатика навпроти банку, де гранітні сходи, і в цей час вони почали обстріл», - розповідає Олександр Жамойдо. Не зважаючи на реальну небезпеку, чоловік не очікував, що правоохоронні органи стануть використовувати вогнепальну зброю з бойовими набоями.

У перших рядах йшли внутрішні війська – це були молоді хлопці віком від 18 років. Тоді вже народ почав кидати коктейлі Молотова та усвідомлюючи, що перед ними фактично діти, люди намагалися перекидати через передню шеренгу і вцілити у самих беркутівців, які безсоромно прикривались дітьми. Олександр знаходився біля палатки де розливали коктейлі Молотова завернувши за ріг, чоловік носом до носу зіштовхнувся з правоохоронцями. Тільки краєм ока помітив, як з-під щита один із нападників встав на одне коліно і поцілив у нього. Тоді на чоловікові крім пухової куртки ніякого захисту не було. Пролунав вистріл і Олександр впав. «Я ще ніколи в житті не відчував такого болю. Відразу ж підбігли санітари підхопили за руки, ноги та потягли у намет медичної допомоги», - розповідає чоловік. Олександр отримав серйозне поранення в ногу, руку та живіт з дробовика, патрони якого були розраховані на диких кабанів. Медики у будинку Профспілок змогли тільки дістати частково дріб. Їм довелося залишити частину картечі у черевній порожнині.

Під час всієї метушні та плутанини, чоловік не надав значення своєму пораненню і відправився лікуватися додому. Та вже невдовзі відчувши значне погіршення звернувся до Боярської лікарі, де його і прооперували вперше. Після реанімації, вже у палаті, чоловікові стало погано, тому довелося терміново робити другу операцію. Коли боярська самооборона дізналась, що у лікарні знаходиться поранений майданівець, за лічену годину всі виїзди та в’їзди були оточені та перекриті для запобігання небажаного втручання міліції чи провокацій з боку «тітушок».

Всього чоловіку було зроблено три операції, останню з яких здійснювали вже у Чеському госпіталі. Загальна кількість поранень від одного вистрілу становить 12, під час операцій чоловікові довелось видалити 30 сантиметрівкишечнику. Проте незважаючи на всі пережиті негаразди Олександру Жамойдо вдається зберегти життєрадісність та позивний настрій. Чоловік не хизується своїми вчинком, а навпаки не вважає за необхідне всім розповідати про свої подвиги. У подальшому він не збирається зупинятись у боротьбі за свободу України та за необхідності буде брати участь у бойових діях в інтересах своєї Батьківщини.