Утоплення — це одна із форм асфіксії, яка розвивається внаслідок занурення людини у воду чи іншу рідину. Припинення газообміну з повітряним середовищем виникає внаслідок розвитку декількох типів реакції організму: 1) потрапляння рідини в дихальні шляхи (істинне втоплення); 2) ларингоспазму (асфіксичне втоплення); 3) рефлекторної зупинки серця («синкопальне» утоплення).

Якщо вода досягає бронхів та альвеол, зменшуючи площу газообміну, розвивається істинне утоплення. Спостерігається у 75-95% нещасних випадків на воді. Після нетривалої зупинки дихання з'являються мимовільні дихальні рухи і вода при вдиху у великій кількості надходить у легені — значна гіпоксемія з'являється вже за 1 хвилину після аспірації води. Для істинних форм утоплення мають значення осмотичні характеристики рідини. У випадку утоплення в прісній воді, яка є гіпоосмолярною по відношенню до крові, відбувається активне всмоктування рідини в судинне русло потерпілого. Таким чином швидко ліквідовуються явища обструктивної дихальної недостатності, що викликає гемоліз, збільшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), електролітних розладів, гемоглобінурійний нефроз, що може призводити згодом до гострої ниркової недостатності. Тому при утопленні в прісній воді надання допомоги часто призводить до швидкого, але тимчасового ефекту, проте за кілька годин розвиваються вторинні набрякові синдроми: набряк мозку, набряк легень.

При потраплянні солоної (морської води) гіперосмолярної рідини до альвеол під дією осмотичного градієнту в альвеолярний простір потрапляє вода та білок з плазми крові, зменшуючи дихальну поверхню газообміну легень та погіршуючи мікроциркуляцію, внаслідок гіповолемії. Тому загальна кількість рідини в альвеолах легень стає з часом більша за ту, яка потрапила через дихальні шляхи.

Надалі у легенях виникають однотипні зміни, що призводять до ушкодження альвеолярно-капілярної мембрани, інактивації сурфактанту, підвищення проникності судинної сітки (у тому числі й для високомолекуляних білків), порушення дифузії газів, зниження розтяжності легень з розвитком мікроателектазів, збільшення фізіологічного мертвого простору, збільшення внутрішньолегеневого шунтування крові, розвитку артеріальної гіпоксемії. Наявність забруднення води, яка потрапляє в дихальні шляхи, є ще однією із причин важкості перебігу дихальної недостатності під час утоплення.

Клінічно істинне втоплення проявляється різко вираженими «фіолетово-синім» ціанозом, набряканням вен шиї та кінцівок, виділенням з рота й носа пінистої рожевої рідини, важкими розладами кровообігу.

Потрапляння потерпілого в холодну воду дуже низької температури може спричинити рефлекторну зупинку серця. Такий тип утоплення називається синкопальним, зустрічається у 5-10% випадків. Виникає внаслідок рефлекторної зупинки серця й дихання (при емоційному стресі, зануренні в холодну воду, потраплянні холодної води в середнє вухо і верхні відділи дихальних шляхів). Клінічна смерть наступає швидко, тож легені не встигають заповнитися водою. При огляді з дихальних шляхів не виділяється рідина чи піна, шкіра різко бліда через виражений спазм периферичних судин («білі утопленики»), зіниці розширені, серцебиття відсутнє. Якщо гіпотермія відбулася швидко, то час клінічної смерті подовжується до 10 хвилин і більше.

У випадку порушення чутливості слизових та послідовності реакцій закривання голосової щілини (найчастіше після вживання алкоголю) за потрапляння невеликої кількості води до верхніх дихальних шляхів виникає стійкий ларингоспазм, що є основною причиною розвитку гіпоксії та смерті потерпілого. Такий тип утоплення називається асфіксичним і зустрічається у 5-20% випадків. Цей вид утоплення виникає у людей у стані стресу, алкогольного сп'яніння, при ударі об воду головою або животом, в осіб, що хворіють епілепсією, порушеннями мозкового кровообігу. Через змикання голосових зв'язок вода в дихальні шляхи не надходить, а проковтується, переповняючи шлунок, що за виникнення блювоти призводить до істинного втоплення. При огляді потерпілого відзначається синюшність шкіряних покривів. З рота і носа виділяється біла або блідо-рожева дрібнопузирчата («пухната») піна. Клінічна смерть  за асфіксичного утоплення наступає трохи пізніше в порівнянні з істинним утопленням (через 4-6 хв.).

Невідкладна допомога за утоплення передбачає якомога швидше видалення хворого з водойми. За підозри на травму хребта необхідно надійно іммобілізувати хребет потерпілого ще у воді та підвести під спину постраждалого дошку (чи щось подібне) і зафіксувати його на ній. За підозри на травму шиї необхідно надійно іммобілізувати шийний відділ хребта потерпілого.

На місці нещасного випадку потерпілому необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів: якщо немає підозри на травму шийного відділу хребта, голову потерпілого повертають убік і різкими поштовхами давлять долонями на епігастральну ділянку живота. Цей прийом дозволяє змінити положення діафрагми, завдяки чому вода «виштовхується» з дихальних шляхів назовні. Для видалення води користуються також прийомом Геймліха: потерпілого укладають животом на коліно реаніматора («положення складного ножа») і різко надавлюють на спину. Маленьких дітей піднімають догори ногами і постукують по спині. Відразу ж потрібно точно оцінити стан хворого і у випадку клінічної смерті після видалення води очищають порожнину рота та негайно розпочинають серцево-легеневу реанімацію простими методами (штучна вентиляція легенів (ШВЛ) способом з рота в рот або з рота в ніс, закритий масаж серця). За підозри на травму шийного відділу хребта голову потерпілого не повертають убік, очищують порожнину рота та негайно починають серцево-легеневу реанімацію.

За «синкопального» утоплення відразу починають проводити серцево-легеневу реанімацію. В усіх випадках утоплення обов'язково викликають медичну бригаду і за ефективної реанімації, незалежно від ступеня дихальної недостатності та вираженості порушень інших життєво важливих функцій організму, обов'язково госпіталізують до стаціонарного відділення для подальшого лікування. Медична бригада продовжує проведення серцево-легеневої реанімації, проводить катетеризацію центральної вени, одночасно із зігріванням потерпілого призначає терапію киснем. ШВЛ проводять способом з рота в рот або з рота в ніс, або з допомогою мішка Амбу, або портативного дихального апарату в режимі помірної гіпервентиляції повітряно-кисневою сумішшю, що дозволяє розправити ателектазовані ділянки легень, зменшити інтралегеневе шунтування. Необхідно пам'ятати про те, що у нирців часто ушкоджуються шийні хребці, тому інтубацію у них виконують без попереднього розгинання голови. При втопленні у прісній воді спостерігається гіпонатріемія. Її коригують внутрішньовенним введенням 7,5% розчина натрію хлориду (до 2 мл/кг), а також гелофузіна, 6% гідростілкрохмалю тощо. Особливу увагу приділяють елімінації продуктів гемолізу (розчин соди, салуретики). Для церебральної реанімації, купування судом застосовують оксибутірат натрію (70-120 мг/кг внутрішньовенно), тіопентал натрію, гексенал (8-10 мг/кг внутрішньовенно), сібазон. Окрім цього проводять ситуаційну терапію.

Медична служба ЦО Києво-Святошинського району