Олена Кадюк

Кадюк Олена Павлівна народилася 23 травня 1976 року в селі Гужівка Ічнянського району Чернігівської області в сім’ї спеціалістів сільського господарства.
Закінчивши у 1993 році середню школу в рідному селі і паралельно музичну школу в місті Ічня по класу бандура, вступила до Ніжинського педагогіч-ного інституту на факультет біології. Трудовий шлях почала з Крюківщинської школи, де була педагогом-організатором дитячого колективу з 1999 по 2000 рік.
Потім Олена Павлівна працювала в Києво-Святошинському центрі зайнятості головним спеціалістом, даліменеджером з персоналу та менеджером з реклами. Час і зміна місця змінювали її світогляд, але писати не полишала.
Вірші друкувались у газетах «Прип’ятьземлая древлянська», «Позиція», «Новий день», у дитячому журналі «Дитячий світ».
У 2005 році вийшла збірочка Олени Кадюк «Птах, що прагне висоти».
У місті Вишневому живе з 1997 року.
 
 
 
Місто зоряних світанків
 
Вишневий вальс
Літній вечір у Вишневім догорає,
Тиха музика лунає у кав’ярні,
Рідне місто я тебе не забуваю, -
Заблукало тут колись моє кохання.
 
Приспів:
Вишневе, Вишневе
Вулиця Жовтнева,
Місто світанкове
Спогадів любові.
Вишневе, Вишневе,
Ягідка рожева,
Мрії зірка рання,
Сад мого кохання.
 
Познайомилися ми у літню спеку
І задумливо блукали вечорами,
Та тепер один від одного далеко
Долітаю я до тебе лиш піснями.
 
Приспів.
 
***
А роки летять пташками в синє небо,
Ллються спогади, немов та річка чиста.
Лину серденьком завжди лише до тебе
У вишневім ніжнім цвіті, рідне місто!
 
***
Привіт, моє місто у цвіті вишневім!
Я серцем до тебе горнуся,
У чарах твоїх і у сонці травневім
З любов’ю легенько вклонюся.
 
Дорога самоствердження
 
Побажання людству
Пізнаючи нове життя таїнне,
Розпочинаю свій наступний хід,
Світлішає, росте одвічний світ –
І я у ньому нитку тчу сумлінно!
 
Вимолюю щасливою мольбою
Бажання і подяки до небес,
Бо недарма Ісус Христос воскрес,
Людей наповнив світлом і любов ю.
 
Бажаю кожному я мрії досягти,
Надію чисту в серці зігрівати
Та у душі любов святу плекати,
У мирі жити, мріяти, рости.
 
Прагнення
Я птах, що прагне висоти,
Перин небесних досягти,
Пізнать блакитнооку неба даль,
Щоби забулася уся печаль.
 
Я птах, що прагне висоти,
Що хоче весело рости, -
Всі мрії за терпіннячко куплю,
Бо так життя ціную і люблю.
 
***
Коли туман розводжу я руками,
Шукаючи шляхи у майбуття –
Тремчу від страху, тупаю ногами,
Та все ж бажаю осягнуть життя.
 
Досягненням насолодися...
Криниця смутку випита до дна,
Весна вквітчала володіння нові,
Недавно у душі мела зима,
Морозом відбивалася у слові.
 
Та час настав, розквітла квітка мрій,
І серце каже думці: зупинися,
Попереду бажань нестримний рій,
А ти досягненням насолодися!
 
Звільнення
Вже з серця камінь спав,
        о воленько моя!
І пісню переможця
        співаю дзвінко я.
Заграли серця струни,
        піднялися крила,
Нарешті не боюся,
        нарешті я злетіла...
 
Пройде печаль
Пройде печаль – і сонце засіяє
В моїй душі, як трепетний вогонь,
Надію за крило я упіймаю
І випущу реалію з долонь.
 
Я стверджуюсь і серденьком радію,
Що духом таки сильна і міцна,
Себе перебороти так зумію,
Щоб зацвіла в душі моїй весна!
 
Я тепер не здаюся
Хоч впаду – підіймуся і далі піду,
Тепер не здаюся, бо духовно росту,
Навчилась не тільки плекати надії,
Рішучості, пристрасті, жадоби діять,
 
Навчилась радіти, навчилась трудитись,
Себе поважати, надбанням гордитись,
Я прагнула цього безмежно, з любов’ю,
Бо найважливіше – це бути собою.
 
Зірву кайдани
Зірвала кайдани, розправила крила –
Поранена птаха у небо злетіла,
У душі зазвучала пісня красива,
Від неї пташина та стала щаслива.
 
Позбулась кайданів, що замкнені часом,
Радісна птаха, бо з волею разом,
Тепер політає та світу побачить,
О небо! О воленька! Пташечка плаче.
 
Тому й народилась, щоби злетіти,
Стихію небесну всім серцем зігріти,
Хоч довго кайдани мучили крила –
Вона розірвала їх і полетіла.
 
***
Я пташкою стрімко в мріях лечу.
«Як добре мені!» - щосили кричу.
Почистила пір’я, очі закрила –
І тихо у мандри знов полетіла.
 
Усвідомлення
Не плач, не горюй і від жалю не рвися,
Якщо ти борець у житті – то борися.
Якщо ти митець – то твори, не барися,
Якщо ти слабенький і вітру боїшся,
Замислись – для чого ти народився.
 
***
Де я? У якій стороні?
В рідній чи зовсім чужій?
Чи добре живеться одній?
Я усвідомлюю в ній.
 
***
Просвіти, Боже, дитя темне,
Як зберегти тепло душевне,
Сміло життям крокувати,
Впевнено світ пізнавати?
 
Як у труднощах гартуватись,
Щоб у силі переконатись?
Навчи в гармонії жити,
Себе і ближніх любити.
 
***
В клубок думки насуплено кручу –
В уяві постає життя картина:
Я непомітно виросла з дитини
І вже в дорослість впевнено лечу!
 
***
Бринять струни серця і музика ллється
То музика неба й землі,
То гомін душевний, що пташкою рветься
В незвідані далі чужі.
 
Лиш налегливо вперед іди....
Є два початки в людській основі,
Дві сили, що співають про своє:
Одна – бере наснагу в любові,
А друга – ту снагу лише псує.
 
Є мужнім той, хто все своє життя
Гартує старанно величну силу духу –
Слабкий завжди до самозабуття,
Свою безсилість ненастанно слуха.
 
Мужній же, друже, хто слабкий – рости,
І неодмінно станеш кращим ти.
Бажання буде – будуть і плоди,
Лиш наполегливо вперед іди.
 
***
Я сильна, як вітер потужний,
Як хвиля, що берег змиває,
Мій голос із волею дружно
У просторах дзвінко лунає...
 
А ти приєднайся, друзяко,
До вільної пісні простору,
Щоб ми заспівали без ляку
Ту пісню славетную хором.
 
***
Я заспіваю пісню гір високих,
Безкраїх, неосяжних і широких,
Бо свіжість вітру й дотик висоти
Ростять в мені бажання далі йти!
 
***
Мене виштовхує з рутини
Нестримна поетична струнка,
Знімає пута самотини
І навіває свіжу думку...
 
Зненацька в мене на папері
З’являються нові й нові рядки –
Я мріям відкриваю двері,
Ламаю всі невидимі замки...
 
Стає дедалі цікавіше,
Повняться насолоди ківші,
Рука моя невпинно пише,
Нові народжуючи вірші.
 
***
Сильнішаю кожної днини
Приймаю свої всі слабинки,
Я творча, натхненна людина –
Матусі-природи кровинка!
 
Волію завжди лиш радіти,
Але вже тепер розумію:
Без падінь не виходить жити,
Та, можливо, я не умію?
 
 
***
Забула те, що наболіло, –
Зуміла взяти вищу ноту,
Хоч провела важку роботу –
Отримала те, що хотіла.
 
Музика рідного краю
 
***
Краю рідний мій, дивна сторона!
Співом солов’їним, передзвоном
Наповнена душа твоя сповна
Та ще пишним калиновим гроном.
 
Люблю твої чорноземні поля,
Ягоди пахучі лісовії,
О Чернігівська щедрая земля!
Ти плекаєш мої дівочі мрії.
 
Криниці блакитними очима
Дивляться у небесну далину.
Дитинство за ніжними плечима
Поринуло у спогадів весну.
 
Мій добрий краю! Я завжди з тобою
І пісню радісно несу твою,
Милий край! Квітуєш ти любов’ю,
Даруєш неповторну міць свою!
 
***
Україно! Краю милий,
                    земле калинова!
У тобі початок юний
                 і міцна основа.
Ви степи мої і доли!
                          Все лісове братство!
Ви моя співуча доля,
                        ви – моє багатство.
Ти зі мною завжди будеш
                        з піснею і віршем,
Україно моя рідна,
                 я тобою дишу!
 
***
Я народилась на святій землі,
У тяготах і розпачах народу.
Черпаю воду із криниць жалів,
Продовжуючи гілку родоводу.
 
Та трепетно надіюсь на прогрес:
Для мене край мій – небо для пташини,
Чекаю свій м’який вагон-експрес
І вірю в диво, мов мала дитина.
 
Рідній неньці
Дорогенька рідна ненько!
Тужиш ти, це добре знаю...
Б’ється пташкою серденько,
Як тебе я зустрічаю.
 
Тобі низько уклоняюсь,
Обнімаю ніжні руки,
Поцілунком пригортаюсь,
Зігріваю біль розлуки.
 
Синочку
Моє рідне сонечко,
Дороге дитятко,
Зірочка у темряві,
Миле янголятко.
 
Найсвітліша іскорка,
Найкращий у світі,
Тобі, любий синку,
Обійми розкриті.
 
Щогодини славлю Бога
В щасті материнства
І молюся я за сина,
За його дитинство.
 
Майбутня зірка
Я дівчинка малесенька, розумна і метка,
Любов моя до пісеньки велика і палка,
Бо пісенька, бо пісенька, бо пісенька дзвінка
Так ніжно і легесенько бринить, немов ріка.
 
Приспів:
Україночка маленька - радість мамі, татусю,
У майбутньому засяю на країноньку усю.
Ви чекайте на екрані, бо до вас колись прийду,
Любі містери і пані, тільки трішки підросту.
 
Співати буду весело деревам у гаю,
Пташкам і небу синьому цю пісеньку свою.
Бо пісеньку, бо пісеньку, бо пісеньку свою
Грайливу, щебетливую так трепетно люблю.
 
Приспів.
 
Матусі
Вітаю із днем пробудження й тепла
Ту найріднішу, що мене ростила.
Матусю рідна, найкращі всі слова
Я шлю тобі, стелю у ноги, мила.
 
Від сонця блиску й мудрості земної,
Чарівності від ніжної роси –
Лише для тебе все, моєї дорогої
Матусі неповторної краси.
 
Будь завжди, мамо, сильною рікою,
Яка притоки щедро живить всі свої,
Квітуй, рідненька, весною молодою,
Ти наше сонце – ми промінці твої!
 
***
Чарівний червень! Ти рум’яниш плід
Та гостриш косу в першу косовицю,
Ярій, смажник! Черпаю скільки літ
Життя з твоєї щедрої криниці...
 
Я пам’ятаю
Я пам’ятаю ніжні пахощі садові,
Де ми блукали із тобою наодинці
Та рвали яблука червоно-пурпурові,
Несли до хати їх у вишитій хустинці.
 
Ми радо слухали пісні там солов’їні
І щебет жайворонка у небесній сині.
Ми чули, як зозуля вдалині кувала
Й роки любові наші рахувала.
 
Опале листя веселковим ранком
У нас приємно шелестіло під ногами,
І нашепочував нам вітер на світанку
Про осінь казку, що ходила берегами...
 
***
Життя, мов квітка, ніжно так п’янить,
А розпустивши свій бутон, - цвіте.
Намочить дощ її – вона тремтить
До часу, аж коли любов прийде.
 
***
Я маю жадібне бажання
У легкім дні почути спів
Стрімкої пташки про кохання
Дівочих літ, дівочих снів.
 
І без думок і передбачень
Поринуть у щасливу мить,
А пишний квіт моїх побачень
Далеко в серці затаїть.
 
Артист
Рано-вранці, на світанку,
Відкрива дівча вікно:
А там Півник на подвір’ї
Вже клює дрібне зерно.
 
Голосистий красень Півник
З курочок скубе пірця,
Хвалькувато рекламує
Всім присутнім гребінця.
 
Кукурікає завзято –
Збудив дівчинку співак,
Як артист, поважно ходить –
Все пишається, дивак!
 
І біжить дівча на ґанок,
Дзвінко, радісно кричить:
-       Любі друзі! Добрий ранок! -
Стрімко в далину летить.
 
Руденьке кошеня
Хто у кущиках лежить
І під носик муркотить?
То руденьке кошеня
Розляглось тут зрання.
Причаїлося, маленьке,
Потягнулося гарненько,
Тихо позіхнуло,
Муркнуло – й заснуло.
 
Лісова пригода
Як у ліс Бичок забрів,
Він там Вовчика зустрів,
Вовчик чемно запитав:
– Чом у ліс ти завітав?
 
А Бичечок відповів:
– Вовчику, я заблудив,
Бо ішов не знав куди
І забрів аж ось сюди.
 
Вовчик добре ліс свій знав,
Він Бичечка утішав:
–Не хвилюйся дуже –
Виведу я, друже!
 
Піжмурки
Мама Кізка закричала:
 – Козенятко заблукало!
Може, забрело до лісу
І попало в лапи Лису?
 
Кізка кличе Козенятко:
 – Відгукнись, моє малятко!
Де ж шукати? Куди йти?
Де бешкетника знайти?
 
Раптом бачить: де травиця,
Клубок вовни зачепився,
А з-за клена зовсім трішки
Виглядають сина ріжки.
 
Сосна й Лисенятко
Лісом бігло Лисенятко
І побачило Зайчатко,
Що кружляло під Сосною,
Щоб сховатися під хвою.
 
Лисенятко так міркує:
 – От Зайчатком посмакую! –
Під сосну все заглядає,
Зубками Зайча лякає.
 
А Сосна сплелася тісно,
Мовить Лисенятку грізно:
 – Не пущу я до Зайчати!
І не смій його займати!
Не злякаюсь, що ти Лис,
А обколю всі лапи й ніс!
 
Лисичка-господинонька
У Лисички у хатинці
На рожевій скатертинці
Пироги лежать рум’яні,
Соковиті і духмяні,
А в печі стоять з грибами,
Ще й з горохом, з потрухами.
 
Бо Лисичка-господиня
Запросила гостей нині:
Котика вусатенького,
Зайчика вухатенького,
Вовка – доброго сусіда,
І Крота – старого діда,
Свинку з виводком своїм –
Пиріжечків буде всім.
 
Свинка-пустунка
Влізла свинка у городи,
Наробила лиха-шкоди:
Всі грядки перетоптала;
Кріп, салат повиривала,
Всю капусту перегризла –
І у соняшник полізла.
 
Після сніданку
Після ситного сніданку
Сон на свинку геть напав,
Ніжну, добру колисанку
Їй горобчик наспівав.
 
Три ведмеді
Цілу зиму у морози
В затишному місці
Три ведмеді у барлозі
Міцно спали в листі.
 
А коли ж весна в дорозі
Зиму проводжала,
То ведмедів у барлозі
Ніжно привітала.
 
Вмить вони прокинулись,
Сонцю посміхнулися,
Весні лапами сварили,
З ліні потягнулися.
 
Іжачок і Мишка
Малий завзятий Їжачок
У шубці з гострих голочок
Клубком котився з гірки.
А Мишка – просто доброта –
Навідать здумала Крота
Та й вилізла із нірки.
Зустріла Мишка Їжака –
Хотіла дати драпака,
Та трішки забарилась.
Їжак на стежці зупинивсь,
На Мишку подивився:
У неї хвостик затремтів, –
Він зовсім розгубився.
Він лише лапками розвів,
Коли мала полівка,
Схопила з голочок грибок –
І миттю до домівки.
 
***
Якось веселий їжачок
Надів рудий дощовичок.
А дощ на нього подивився,
Подумав: сонце! – й припинився.
 
Хитра Жабка
Жабка сіла чепуритись
Та під сонечком погрітись.
Підійшов Бузько тихенько,
Хапнув жабку зелененьку.
 
Жабка проситься в Бузька:
 - Друже, відпусти в ставок ,
Бо мене давно чекають
Двадцять славних діточок.
 
Старий Бусел подобрів –
З миром Жабку відпустив.
Вона хитро посміхнулась
Та й стрибнула до кущів.
 
Песик Гав
Песик Гав – товариш вірний,
І дбайливий, і надійний.
Треба щось знайти, дістати -
Миттю песик йде шукати.
 
Помагає Гав в біді:
Як хто тоне у воді,
Він як рятувальний круг –
Цей надійний, добрий друг!
 
Колискова
Спи, мій рідний синку,
Спи, моя дитинко!
Хай тобі присниться
срібна колісниця,
А в тій колісниці
яблука й суниці,
Солодкі медяники
І смачненькі пряники.
 
Вже заснув садочок,
Річка і гайочок,
Зайчик, лисенятко,
Гусеня, курчатко,
Песик і лошатко,
Котик й мишенятко –
Сплять усі маленькі,
Спи і ти, рідненький.
 
Спить малий горобчик,
Спи і ти, мій хлопчик,
Спи, бо треба спати,
Щоби підростати.
Спить руде телятко,
Спи і ти, дитятко,
Спи, і хай насниться
Срібна колісниця!
 
Колискова
Вже нічка надворі –
У ліжечко треба,
Бач, зорі яскраві
Освічують небо.
 
Дорослі та дітки
Спатоньки лягають,
Солодко і сонно
Вони позіхають.
 
На добраніч, сину,
Баю-баю- бай,
Моє янголятко,
Тихо засинай.
 
***
Вранці-рано сонечко
Стука у віконечко:
 - Прокидайся, малючок,
І берись до іграшок!
 
***
Ручки вгору, ручки вниз,
Розімнемось трішки,
Хто там стомлено присів?
Чиї болять ніжки?
 
Нумо рухатись, стрибать,
Бо на те ви діти,
Щоб світ жваво пізнавать
Та життю радіти.
 
***
Ми сонце зустрічаєм,
Маленькі дітлашки,
Під ним ми підростаєм,
Щебечем, як пташки.
 
Ми любим дуже весну
За спів її струмків,
За синь її небесну,
За трелі гомінкі...
 
***
Проснулися звірі у лісі,
Вдихають весни аромат –
Білочки, вовчики, лиси,
зграйка яскравих пташат.
 
Зайча свою шубку біленьку
Змінило на сірий костюм.
Вітають всі весноньку-неньку,
Що прогнала зимовий сум.
 
***
Лишень розтанув сніг холодний –
Розлилися весняні струмки,
Знов калюжам повноводним
Радіють усі малюки…
***
В садочку квітне деревце,
Довкола лавочок кільце –
Коли спека допікає,
Деревце усіх ховає.
 
***
Вже проліски ніжні голівки
Радо повернули до сонця,
Полинула гаєм веснівка –
І всі відчинили віконця.
 
***
Гуси прилетіли із теплих країв,
Будемо чекати співучих солов’їв,
Із барлоги виліз велетень-ведмідь,
І маленький кротик вже давно не спить,
Бо прийшла вона, дівчина-красна,
Добра чарівниця молода весна.
 
***
Розтав сніжок,
Ожив струмок,
Прийшла весна,
весна-красна –
Все довкруги сяє,
Весноньку вітає.
 
***
Восьме Березня, відомо,
Мам усіх весняне свято –
Чи в садочку, чи удома
Ми готуємось завзято.
 
Зберемо квітки весняні,
І запросимо шпаків –
Подаруєм кожній мамі
Ніжну пісеньку птахів!
 
***
Високо в небі сонечко сяє,
Все зеленіє, пишно буяє,
Пташки до домівок своїх повертають,
Весну-чарівницю піснями вітають.
 
***
Прийшла веснонька-красна
І весела й чарівна,
Принесла веселий сміх
Для усіх-усіх-усіх.
 
Зимо, зимонько!
Ой ти біла зимонько,
Посипай сніжком,
Потріщи морозами,
Звесели льодком
 
Діти будуть гратися –
Сніжками кидатися,
На саночках і лижах
З гірочки спускатися.
 
Дід Мороз
Дід Мороз у ясну днину
Завітав до нас гостинно,
І приніс він у торбині
Подаруночки чарівні.
 
Щоб раділи всі малята,
Буде в танці він кружляти –
Сміх веселий, хороводи
Дід приніс білобородий.
 
Новорічна ялинка
Ми жваві малята –
Хлопчики й дівчата –
Станем круг ялинки,
Заспіваєм дзвінко.
 
Ой, яка весела,
Ой, яка чарівна
Зимова красуня,
Лісова царівна!
 
Прямісінько з лісу
Прийшла до садочка
Висока і пишна
Батька-лісу дочка.
 
Ти засяй вогнями
Дивно і святково –
Ми запам’ятаєм
Мить оцю казкову.