Валерій Гомановський — відомий краєзнавець, автор першого герба Вишневого (1989 рік), лауреат міської краєзнавчої премії імені Вікентія Хвойки (2020 рік). Він багато років досліджує історію становлення Вишневого як міста. Особливе місце в його спогадах і працях посідає «Мостопоїзд №415» — Валерій Маркович був безпосереднім свідком тих подій і зберіг важливі спогади про його значення для розвитку нашої громади.

Валерію Марковичу, які завдання виконував«Мостопоїзд 415» під час війни та після неї?

Під час війни «Мостопоїзд 415» мав стратегічне значення — це був військово-відновлювальний підрозділ залізничників, які під обстрілами відновлювали зруйновані мости тазалізничні колії, щоб забезпечити просування наших військ. Після завершення війницей підрозділ прибув до насдля відновленнямостів та інфраструктури в Києві. У його складі були не лише білоруси, хоча саме вони становили більшість, а й представники інших національностей.

Як місцеві жителі сприйняли появу нового поселення?

Загалом, ставлення місцевих жителів вирізнялося доброзичливістю. У той час найбільше цінували порядність, чесність, працьовитість. Саме ці риси визначали, як складалися стосунки між людьми.

Скільки бараків було зведено для проживання робітників і в яких умовах вони там мешкали?

За моїми підрахунками, було дев’ятьбараків, включно з двома гуртожитками — чоловічим і жіночим. Окрім житлових приміщень, діяли клуб, магазин і так звана «кубова» — окреме невеличке приміщення з металевим прямокутним баком для підігріву води, де прали речінеодружені робітники.

У бараках вікна мали подвійні рами — другу ставили на зиму, щоб зберігати тепло. Кожна родина мала свій сарай для зберігання дров і вугілля. Сараї розміщувалися буквою «П» навпроти магазину. Ввечері, особливо на вихідних, на майданчику між сараями дорослі й діти грали в лотона зеленій траві.

Як змінилося життя селища після від’їзду «Мостопоїзда»?

Після від'їзду «Мостопоїзда» в одному з гуртожитків приблизно за два місяці облаштували школу.Селище потребувало власного навчального закладу, адже діти змушенібулиїздити на навчання в Київчи Тарасівку,або ходити пішки в Крюківщину. Це було складно, особливо для першокласників. Зими були суворі, одного разу навіть сталася трагедія —замерзладитина по дорозі.

Після відкриття власної школи стало набагато легше. Це була важлива подіядля громади.

До речі, історія цього навчального закладу має кілька етапів: спочатку він функціонував як філія Боярської школи №18, а згодом став окремою школою №13.У 1965 році, після завершення будівництва нового цегляного приміщення на масиві Залізничників, заклад набув статусу школи №1 (нині — Вишнівський академічний ліцей №1).Саме цей рік дехто вважає початком його офіційної історії. Але школа — це не лише стіни, а передусім колектив і традиції. Тому початок становлення навчального закладу слід датувати1955 роком, коли після від’їзду «Мостопоїзда» вбараках булоорганізованенавчання.

Яку роль відігравав клуб у житті селища, особливо для дітей і молоді?

Це був справжній осередок культурного життя селища — тут проходили святкові заходи, танці та кінопокази. Для дітей такі перегляди були особливою подією. Квиток коштував, здається, 10 копійок — для багатьох це були значні гроші. В нашій родині працював лише батько, мама хворіла, тож коштів на відвідування кіно не завжди вистачало.

Один випадок запам’ятався мені на все життя. Пригадую, як у 1958 році демонстрували кольоровий австрійський фільм «Золота симфонія». Навпроти клубу, між телеграфним стовпом і невеличким стовпчиком, були дві жердочки — там ми часто збиралися з друзями. Якось, коли всі розійшлися, я залишився сам. До мене підійшли троє старших хлопців і простягнули квиток на сеанс. Я просто не міг прийняти такий щедрий подарунок, адже для них цей квиток також був надто дорогим.  Тоді вони сказали, що проведуть мене просто так. Я погодився. Уже дорослим,зрозумів: по цьому квитку вони мене й провели.Це був справжній прояв доброти з їхнього боку.

Якою була перша бібліотека Вишневого?

Дуже скромна — невеличка кімнатка площею близько 10 квадратних метрів, з одним столом, стільцем, відром та трьома стелажами, на яких зберігалося 976 книг. Вцій же кімнаті стояла пічка, яка слугувала опаленням у зимову пору.

Як відбувалося переселення мешканців із бараків?

Коли «Мостопоїзд» поїхав на Донбас, житло почали передавати місцевим мешканцям. А в1960 році розпочалося поступове відселення людей із бараків: частину сімей переселили на Чоколівку, Корчувате та в інші райони Києва.Ті, хто хотів залишитися, згодом отримали тут житло — так формувався житловий масив Залізничників, який також називають Залізничним або Першотравневим масивом. Найбільш коректною вважається назва «масив Залізничників».

До речі, в єдиному бараці, що залишився від «Мостопоїзда», після аварії на Чорнобильській АЕС деякий час проживали вісім родин вчителів із Чорнобильської середньої школи №1, серед них і Михайло Петрович Сальник, який згодом був директором школи №4.

Як би Ви охарактеризували роль «Мостопоїзда» у формуванні соціально-культурної інфраструктури Вишневого?

Цей період заклав фундамент для подальшого зростання і формування спочатку селища, потім селища міського типу, а згодом - міста. Внесок «Мостопоїзда» — це не лише технічні споруди, а й початок спільноти, яка згодом розвинулася навколо них. Пам’ять про минуле й знання історії допомагають нам краще розуміти себе і своє місто, а також більше любити свою малу, а значить і велику Батьківщину. Зберігаючи минуле, ми оберігаємо майбутнє.

Що б Ви побажали Вишневому та його мешканцям?

Нехай у Вишневому завжди буде весна, і цвітуть вишні.

Герб міста Вишневе затверджено 25 грудня 1989 року рішенням 12-ої сесії Вишневої міської Ради народних депутатів  ХХ скликання.

 Автор – Валерій Маркович Гомановський.

Герб міста Вишневе зображений на геральдичному щиті, форма і пропорції якого традиційні для того часу, коли було засноване саме місто. Поле – вишневого кольору – кольору стиглої вишні на сонці.

Залізнична емблема (схрещені гайковий ключ і молоток) і дата світло-сірого кольору, у правому верхньому куті щита, означають станцію Жуляни і рік заснування міста.

Дві вузькі паралельні лінії світло-сірого кольору, що проходять з верхнього лівого кута у правий нижній, означають Південно-Західну залізницю. Стилізоване зображення квітки вишні білого кольору в нижньому лівому куті символізує сучасну назву міста.

Розташована горизонтально у нижній частині щита, широка хвиляста стрічка блакитного кольору символізує літописну річку Желянь, від назви якої виник  топонім “Жуляни”.

У графічному написанні назвиміста “ВИШНЕВЕ” використано шрифт “Кирилиця на основі стародавніх джерел”. 

   Своїм твором-гербом автор хотів сказати: “Хай у Вишневому завжди буде весна і цвітуть вишні!”

Наше місто серед інших унікальних реліквій має свою власну реліквію, пов’язану з національною символікою - саморобний національний прапор – символ свободи.

Його урочисто підняли на флагшток Вишневого ще за півроку до Всеукраїнського референдуму про оголошення незалежності України, який відбувся у грудні 1991 року. Прапор - «Дарунок Місту», як зазначено в дарчому написі, зробив краєзнавець Валерій Гомановський: «Цей український національний прапор було піднято на День міста Вишневе у 1991 році».

Як розповідає Валерій Маркович, його пошили активісти-патріоти нашого міста в кінці 1990-го початку 1991 років, а 26 травня 1991 року на День міста, який припав на Свято Трійці, на стадіоні відбувся молебен.

Під час заходу прапор освятив священник Української автокефальної церкви о. Стефаній. Все дійство проходило у святковій урочистій атмосфері. Церемонію підняття прапора супроводжували дівчата в національних костюмах з вінками на голові. Присутні разом заспівали пісню «Червона калина» і колона вирушила до міськради, яка тоді знаходилася по вул. Залізничній, 16.Там підняли саморобний національний стяг поруч прапора Радянської України.

На заході з цього приводу серед інших виступили Левко Лук’яненко та Олександр Нечипоренко, депутат районної ради. Левко Лук’яненко розповідав присутнім про боротьбу українців Західної України за незалежність. Виконали гімн «Ще не вмерла Україна».

Після Всеукраїнського Референдуму саморобний національний прапор зняли, і натомість повісили вже новий, державний жовто-блакитний прапор України. Саморобний прапор, якого чекала незавидна доля, випадково вдалося зберегти автору «Дарунку місту».

Записала Лариса Костенко