Федір Кириченко

Федір Кириченко

Поет, журналіст, краєзнавець, літературний дослідник Федір Трифонович Кириченко активно ввійшов в літературний процес сучасної незалежної України, він живе в серцях земляків-вишнівчан, у їхній пам’яті.
Федір Трифонович Кириченко народився 2 травня 1908 року в селі Рашівка Гадяцького повіту Полтавської губернії в сім’ї селянина-бідняка.
1926, 1 вересня 1929, 1 вересня навчався на робітфаці Харківського інституту народної освіти.
1927, 1 травня опубліковано перший поетичний твір Федора Кириченка.
1929, 1 вересня 1933, 1вересня студент літературно-лінгвістичного факультету Харківського педагогічного інституту професійної освіти.
1930 увійшов до творчої групи «Трактор».
1931, травень увійшов до письменницької організації «Плуг».
1932, 20 серпня одружився з Балаклицькою Ольгою Петрівною.
1932 – вийшла збірка поезій Федора Кириченка «Слово героям» (м.Харків).
1934 – 1935 – літконсультант Донецького кабінету робітничого автора.
1935 – 1937 – співробітник чернігівської обласної газети «Більшовик».
1937 – 1941учитель української мови і літератури в школі №3 м. Ромни.
1941, 1 вересня 1946, 8 січнябереучасть у війні 1941 – 1945 рр.
1949, 6 вересня 1950, 21 лютого редактор Роменської районної газети «Прапор Жовтня» Сумської області.
1950, 9 травня 1951, 23 серпня кореспондент Сумської обласної газети «Більшовицька зброя».
1951, 15 серпня– 1954, 1 вересня учитель української мови та літератури 8-10-х класів Лебединської середньої школи № 1 Сумської області.
1954, 1 вересня 1959, 10 липня заступник редактора Лебединської районної газети «Соціалістичне життя» Сумської області.
1959, грудень прийнятий до Спілки журналістів СРСР.
1960, 25 липня 1964, 17 лютого молодший редактор Управління видавництв Головполіграфвидаву Міністерства культури УРСР.
1963 – вийшла збірка Дм. Чепурного «Наша молодість цвіте» (м. Київ), упорядкована Ф.Кириченком.
1964, 17 лютого 1964, 18 вересня молодший редактор видавництва «Мистецтво».
1964, 27 липня 1966, 11 квітнялітературний редактор, заввідділу республіканської газети «Друг читача».
1965 – вийшла збірка М. Скуби «Поезії» (м. Київ), упорядкована Ф. Кириченком.
1966, 11 квітня 1968, 3 травня старший інспектор комітету з преси при Раді Міністрів УРСР «Укркнига».
1976 – вийшла збірка М.Кожушного «Комсомольське серце» (м. Київ), упорядкована Ф.Кириченком.
1982 – 1985 – редактор стінної газети Вишнівської міської ДНД «Вікно сатири».
1985, 27квітня Федір Трифонович Кириченко помер. Поховано його в м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області.
 
 
 
Жуляни
Маленька станція… А скільки грому!
Гримлять невтомно дужі поїзди.
Куди летять вони, швидкі, куди?
До друзів наших і додому!
На Москву проходять поїзди.
Здраствуй, зоряна моя столиця!
В світ широкий, вільний, молодий
Провідна, немеркнуча зірниця.
Із Москви проходять поїзди
Бухарест, і Будапешт, і Прага…
І співають чарівливу сагу
Про братерство райдужні мости.
Кожну мить проходять поїзди.
3 серпня 1972
 
Вишнева заметіль
Заметіль вишнева. Заметіль…
Буйним цвітом селище заллято.
У природі величаве свято,
Щедра повінь запашних весіль.
Заметіль вишнева. Заметіль…
Соловейко тьохка в вишняку.
Дятел грушу чепурить кохано -
Молоде, хороше не зів’яне.
Люлі-люль гніздечко у бузку,
Соловейко тьохка в вишняку.
Заметіль вишнева. Заметіль…
Скільки щастя, радості, буяння!
Ніжна пісня полилася зрання
 У саду квітучім, серед піль.
 Заметіль вишнева. Заметіль…
 
Жінки
Вони мов дітки…
                      Квітоньку побачать
І вже веселі, раді.
                     Гомонять,
Цілуються і згадують бувале…
Вони як лебеді.
                     Красиві…
Усе кудись збираються, спішать.
Усе їм ніколи.
І це не зроблене,
А це ще й не почате…
Стоять.
            Розмовам не бува кінця…
 
Заспіваю пісню
Чебрецем та явором вистелю долівку,
Рутою та м’ятою вимию голівку,
Заспіваю пісню про лани зелені,
Доки прийде ввечері миленький до мене.
А мій милий Ваня та й машину водить,
Догляда, підпушує золотаві сходи.
І ростуть, кохаються буряки цукрові;
Скільки у рядочках ніжної любові.
Чую, чую тупає миленький до мене.
Зашуміли піснею біля вікон клени.
Чую, чую тупає, щось нове співає,
А я йому радісно двері відчиняю.
 
На щастя
Б’ється чайка в знемозі
Та й при битій дорозі.
Знай, підстрелена чайка
                крилом не змахне.
Я без тебе сумую,
Я без тебе нудьгую,
Тільки ти, моє серце,
                 заспокоїш мене.
Одцвітає шипшина,
Розквітає калина,
В лузі дзвінко та щедро
                             зозуля кує.
Зашуміла тополя
У зеленому полі
То на долю та щастя
                           велике моє.
Травень 1969
 
***
Рідна, плакати не треба,
Краще жить в боротьбі,
Ясну зірку із неба
Я дістану тобі.
Хай у твоєму личеньку
Квітне сяєво днів,
Хай ніколи лишенько
Не затьмарить синів.
Люба матінко, рідна,
Я вклоняюсь тобі.
Кличе вже сурма мідна,−
Щастя моє – в боротьбі.
 
 
Пісня про кохану
Пада, стелиться, срібная пороша
В полі, лузі, тихому саду.
Де тебе, моя хороша,
Де тебе, коханая, знайду?
Чи у полі, в полі на роздоллі,
Чи в колбуді за ясним столом,
Чи за партою в робочій школі,
Де завзяття за живе взяло?
 
Вийди в сад
Вечорами ніжно тане
Щебет солов’я.
Вийди в сад, моя кохана,
Зіронько моя!
Під бузком слова гарячі
Про любов ясну…
Пам’ятай завжди, юначе,
Ти оту весну!
Вечорами срібно лине
Пісня чарівна.
Розцвіла моя країна,
Молодість, весна.
Липень 1966
 
***
Буду подавати печене й варене.
Тільки пожалій мене, рідна нене…
Буду тобі прясти, шити, в'язати,
Лиш не оддавай за нелюба, мати!
 
***
Горлиця коханого чекає,
А його немає, та й немає…
Де то він, соколенько, літає?
Нудиться дівчинонька сама.
Вийде в сад. Походить. Посумує…
Вирве квіткузолоту печаль.
І не вчується, як милий-любий
Доторкнеться ніжно до плеча…
1965
 
Чародійка
Всіх до танцю щиро запрошує
Чародійко цвітінь-весна.
Де ж ти, де, моя хорошая?
Де ж ти, де, моя ясна?
Ми з тобою у танці плавному
Заквітчаєм любові час.
Всі закохані в шлюбі славному
Привітають щасливих нас.
Підем поруч шляхом незвіданим
Відкривати нове в житті.
Та збагатимо землю рідную
І сили її золоті.
***
…А тепертільки згадувать весни:
Та верніться ж в квітучих садах!
Хоча б уві сні воскресла
Буремна пора молода           
1955
 
Ромен
О Ромен, мій красень величавий,
Перші бомби зранили тебе!
Місто радості і юності, і слави
З димом чорним в небо голубе.
Ми йдемо за правду і свободу,
Вище прапор волі піднесем!
Наші рідні, збратані народи
Не один раз хрещені вогнем.
Виіуди, звірі, канібали!
Ми сповна відплатимо за все!
Чуємсурми вже заграли,
Прапор сонця ми несем!
Вересень 1941
 
Верба
Розколота верба над битим шляхом
Обрубками віття вітає нас…
Це ми йдемо, йдемо вперед, на Захід,
Нам Батьківщина віддає наказ.
І ми йдемо, і нас ніщо не спинить,
Бо свята правда нас веде на бій.
 
***
Квіти… Квіти… Бійців хоронять…
Крає серце сивий Шопен.
В молодих посивілі скроні…
Всюди море червоних знамен.
 
Коротояк
Стара бабуся на горбку стоїть,
Сльозу роняє, руки ломить.
Навкруг нечувані гримлять бої,
Сповна ми платим ворогові злому.
 – Синочки милі, подивіться як
Знесли фашисти наш Коротояк.
Зелене місто, що над сивим Доном
Росло і квітло до ріки з поклоном.
 – Бабусенько, не викликай сльози!
Ми виплакали очі молодії.
Під берегом у скошеній лозі
Ми бідували рік не без надії.
І кожний з нас у муці мовив:
 – Дивися, брате, знов летить
В повітря дім отой чудовий.
Фашисти кров пили із нас
І серце наше виривали.
Країна щастя поклялась
Убити хижого шакала.
Не проповзти йому вужом,
Піднятись птицею не вдасться.
Ми і гвинтівкою, й мечем
Відібране вертаєм щастя.
Ми йдем у наступ!
                             Веселись
Чудова бабуся на вроду.
Коли ми, рідная, взялись,
То бути грізному походу.
Бабусю, люба, кинь же тугу,
Відплатим німцю за наругу!
Січень 1943
 
Сини
                         Івану Неході
Три сини, як соколи,
В матері росли…
Три брати з Високого
На війну пішли.
За село зелене
Діток провела,
Де шуміли клени
Крилами орла...
 − Бийте, любі, псивого,
Як наш батько бив,
Він у Ворошилова
Орден заслужив.
…Розв’язала хусточку
(Свято берегла)
І при всіх найстаршому
Орден віддала…
 − Наша рідна мати,
Клянемось тобі
Ми на смерть стояти
В грізній боротьбі!
…Три брати, як соколи,
В армію прийшли,
Де снаряди грохали,
Билися орли…
Де в атаки грізні
Двадцять раз на день
Свою роту рідну
Командир веде.
…Три брати відважні
Зброю узяли
І на військо враже
Сміливо пішли…
Били злого ворога,
Як їх батько бив…
Кожний братхоробрий
Орден заслужив.
…Били лютих каїнів
Безстрашні орли
І в боях суворих
В полі полягли…
Три сини, як соколи,
В матері були,
Три брати з Високого
З війни не прийшли.
…Виглядає мати
Дорогих синів,
Де клени крислаті,
Солов’їний спів…
Лютий 1964
 
Вороніж
Ми покидали сонячний Вороніж.
Боліло тіло, мліла голова.
 – Чому, чому матусю, сльози рониш?
Чому пекучі кидаєш слова?
 – На кого нас ви, дітки, залишили…
 – Фріци прийдуть, і як ми будем жить?!
Ми відповісти вже не мали сили.
А серце, серце зранене, болить.
Ми покидали сонячний Вороніж.
Боліла, мліла голова.
Стоїть матуся, крупні сльози ронить,
Якісь пекучі кидає слова!
Липень 1942
 
***
Заспівали пісню солдати,
Як на бій вирушали з села:
 – Хай святою лишається хата,
Де щасливая юність пройшла…
Проводжала воїнів мати:
 – О, синочки мої, сини…
Заспівали пісню солдати,
Зашуміли смутні ясени.
Вересень 1942
 
***
Ми славу співаємо мужнім.
Вони за народ померли!
Ми славу співаємо дружнім,
Що збили гарматні жерла.
Рамонь
Бій не стиха. Гуркоче.
Жевріють вишні. Рамонь.
Білі святкові ночі,
Десь заридала гармонь.
Ми за Рамонь в атаку
Кидались десять раз.
Вишні привітним знаком
Кликали рідних нас.
Бій не стиха. Гуркоче.
Вишні дозріли. Рамонь.
Білі весільні ночі
 − Вогонь!
             − Вогонь! − Вогонь!
Липень 1942
 
***
Той плаче, а той сміється,
А третього дума мучить одна:
Та на якого бісова греця
Нам потрібна війна?
2 січня 1984
 
***
Зарано посивілі молодці.
Ви чашу горя випили до дна.
Священна ваша рання сивина
І рідні зморшки на вродливих лицях.
 
Партизанська
Крізь ліси і поляни
Ідуть партизани,
Ідуть партизани вперед.
А онде, із боку
Дорогу широку
Обстрілює вже кулемет.
Ідуть партизани,
І що їм ті рани?!
Ідуть партизани у бій.
За владу робочу
Горять їхні очі
Веселі, ясні, голубі.
Ідуть партизани
Крізь бурі й тумани
Вже близько ясний поворот
Ніщо їх не спинить,
Вперед вони линуть
За щастя, за волю, народ.
Ідуть партизани,
І що їм ті рани?!
Ідуть партизани вперед.
За владу робочу
Горять їхні очі
І влучно стріля кулемет.
 
Пісня солдата
Як упав підкошений
У бою жорстокому.
На жито ізрошене
У степу широкому.
Підвестись не в силі я,
Тяжко, тяжко зранений.
Де ти, де ти, милая,
Дружино коханая?
Прилети голубкою
З дітками та рідними.
Вже не так і грюкає
У степу побідному.
Я вже знову з друзями
Наступаю сміливо
На ворога лютого,
Чорного та білого.
Лютий 1964
 
Пам’ятник
Піднялися, в бій пішли солдати
За свою Вітчизну дорогу.
Розгромили канібалів клятих,
Відновили силу і снагу.
Багатьох немає нині з нами,
Але їхній образ ожива…
Ми підем туди, де сірий камінь
Вічну славу воїнам співа…
 
Додому
Прощай, Мархег, ми їдемо додому.
Вітчизна жде нас рідна, дорога.
Пройшли ми тут зі славою і громом:
На радість друзям, трепет ворогам.
Вали ніякі нас не зупиняли,
Ніякі ріки не лякали нас.
Ми йшли вперед вогненним шквалом,
Виконуючи партії наказ.
Тепер ми радо ідемо додому,
Вітчизна жде нас рідна, дорога.
Пройшли ми тут зі славою і громом
На радість друзям, трепет ворогам…
Вересень 1945, м. Мархег, Австрія
 
Слово
Той віз пальто, а цей – точило,
А той – здоров’я молоде.
А я притис, що маю сили,      
Правдиве слово до грудей.
Я з ним пройшов чотири роки,
Воно не зрадило ніде.
Було, по фронту по широкім
Набатом грізним прогуде:
 – Вперед, за рідную Вітчизну!
І ми йдемо на смертний бій,
Йдемо хоробро, сміло, грізно
В завзятій, славній боротьбі.
Спасибі, слово! Послужи   
Тепер на фронті відбудови.
Тобою буду дорожить
Як і завжди, я знову й знову!
Жовтень 1945
 
Якби мені до сонця підійти
Якби мені до сонця підійти, −
Я взяв би в нього жару для роботи,
Снаги копать, осушувать болото
І сіяти пшениць нові сорти.
Якби мені до сонця підійти.
Якби мені до сонця підійти, −
Я взяв би в нього радості частину,
Овіяв нею всі, усі країни,
Щоб всюдитільки сестри та брати.
Якби мені до сонця підійти.
Якби мені до сонця підійти, −
Я взяв би в нього щедрості краплину,
І оросив би єдності стежину
До серць людей нові, ясні мости.
Якби мені до сонця підійти.
Серпень 1972
 
***
Яка могутня сила праці, –
Так добре виорать поля…
Росте все просто, без овацій, –
Така чарівниця Земля.
 
Майстриня
Злива не стиха. Ще тільки вечір,
А вона мерщій платок на плечі
І бігом в зелені береги.
Швидше в човен… Подруги, знайомі…
Через річку на моторці враз…
Сміх і жарти, червінковий гомін
Зачарує кожного із вас.
Ось корів, напоєних і чистих,
Прив’язав задуманий скотар.
І доярка із святковим хистом
Цідить чистий молока нектар.
1983
 
Слово трудівниче
Я комбайна у полі веду.
Ллється золотоповінь пшениці.
А яка, яка радість іскриться
І в старих, і в малих на виду!
Я комбайна у полі веду.
Восени засіваю поля.
Що є кращого в цілім світі?!
Раді всі – і дорослі й діти.
Хай на щастя родить земля,
Восени засіваю поля.
Ну, а взимку? В цехах клепаю,
Щоб весною розпушувать лан.
Маю я іще інший план:
Засівать в поетичнім розмаї.
Ну, а взимку? В цехах клепаю.
Бо життя без роботицвіль.
Тільки праця примножує сили,
Розправляє для злету крила,
Зігріва молодечий хміль,
Бо життя без роботицвіль.
1 травня 1969
 
Щасливий
Останню копійку бабусі віддав
І радий: живу, веселюся,
Працюю, співаю, як бистра вода,
То сміхом веселим проллюся…
 
Я засіваю хліб
Я засіваю хліб для радостей земних, −
Не для війни та душогубів диких…
Я засіваю хліб для пишної весни
І для людей привітних і великих.
Ростуть хліба, колосся шелестить,
А навкруги і сонячно, і дзвінко…
Звучать велично райдужні мости,
Немов стозвучна лісова сопілка.
Вже  дозріває хліб в полях моїх ясних,
Поллється в засіки багатством чистим.
…Усюди в нашій праці урочистій
Проміння сяє ранньої весни.
25 грудня 1979
 
***
Мені спокій потрібний… Не той,
Що нарощує пузо і хобот, –
Спокій творчий… Ударник, герой
Не каліка й не робот.
Спокій той, що до зір прокладає мости
І на серці зліковує рани,
Що уміє хоробрих вести
І народжує справжніх титанів.
Спокій! Спокій! Горіння ясне!
Ти ведеш і підносиш, і славиш!
Розквітає життя чарівне
І міцніють ударників лави…
1963
 
Якщо…
Якщо ти із низин,
З пісенних надр народу,
Якщо у спразі жнив
З кринички пив цілющу воду,
Якщо ти слова чистоту любив,
Якщо тобі крилом черкнула
                                              правди мрія
До болю серця й засвітила даль,
Якщо в душі не спить кохання вія
І променить її і щастя, й жаль,
Якщо свою ти силу міряв
                                             не в гульні,
А в праці та у боротьбі, –
Ти вистоїш… За Батьківщину
                                            ляжуть роти,
І ти стечеш останньою краплиною…
Не пройде ворог в матерні широти,
І вічно будеш ти безсмертною людиною.
3 січня 1984
 
***
Сьогодні знову чисте небо
І тихе море навкруги.
Нічого кращого не треба,
Як мати рідні береги.
Купатися в цілющих водах,
Співати пісню чарівну.
У праці й трудових походах
Стрічать сімнадцяту весну.
Бджола і Трутень
Бджола постійно й щиро працювала.
Носила мед, любила труд.
Все думала, що робить надто мало,
Що треба бути скрізь: і там, і тут.
Збирати мед, збагачувати вулик,
Кохатися в роботі, розцвітать.
…Літала бджілка у любий завулок,
Не знала відпочинку золота.
А Трутень-ледар у меду купався,
Лежав, товстів, жирів і посміхався:
Працюй, дурнесенька, працюй,
А я медочок буду споживати.
Ніжненько пісеньку співав оцю
Товстенький Трутень, ситий і пихатий.
Та лихо ось зненацька підійшло:
То бджоли трутню крила відкусили
І викинули геть щосили,
Щоб тут його і духу не було.
 – Спасіть, спасіть! – то Трутень закричав.
Та рятувать його ніхто не став.
Серпень 1947
 
***
…На роботу, як на свято,
Щоб цвіла моя держава,
Щоб була міцна, багата,
Пишна, в радощах і славі.
 
Заздрісникам
Заздрість душить розум, почуття,
Крила підрізає, в’ялить душу…
Заздрістьне порадниця життя, –
Все живе вона одразу глушить.
Заздрість подолаємо змаганням,
Хай все ширше творчість розцвіта.
Наше вільне, радісне братання
Сила, мужність, праця золота!
1973
 
 
***
Добрий ранок, моє любе сонце!
Чи не смуток на личенько ліг?!
Звеселяй моє ясне віконце,
Перед нами скільки ось доріг!
І світи, світи, яскраво, променисто,
Ми ж бо разом ідемо в труді.
Під твоїм промінням рідним, пишним
Радісні, щасливі, молоді!
Квітень 1960
 
***
Згадую… Прожито, пережито…
Розцвіло. Зів’яло. Одійшло.
Знову виросте, розквітне жито,
Щоб там з нами, друзі, не було.
Знову йтимуть на роботу люди,
Побратими сіятимуть хліб,
Знову сонце ще ясніше буде
Сипати міцний, цілющий кріп.