Війна невблаганно забирає життя кращих синів та доньок України, цвіт нації. Ми втрачаємо молодих, талановитих, розумних та перспективних людей, які стали на захист рідної землі, української державності та незалежності. Їхні імена назавжди вписано золотими літерами в новітню історію боротьби українського народу проти російських загарбників. Наші життя та свобода – це їхній подвиг, а наша впевненість у перемозі – це їхня відвага, стійкість та сила.
Димитрій Закревський прожив досить коротке, але свідоме життя справжнього чоловіка і патріота. Він був люблячим сином та онуком, вірним другом, побратимом, товаришем, який ніколи не залишав у біді, завжди, за будь-яких обставин, підтримував, допомагав. Був з тих людей, що мало говорять, але багато роблять. Перш ніж щось сказати, подумає, завжди порадить як краще.
«Мені як людині, потрібно відчувати, що я можу реалізуватися, щоб бути корисним, знати, що в мене є знання, навички та вміння, які будуть мати високу цінність для суспільства», - писав Димитрій своїй мамі Олені Володимирівні про те, що йому потрібно для щастя.
Хлопець народився 24 грудня 1998 року на Херсонщині. Після закінчення Агайманської загальноосвітньої школи вступив до Таврійського державного агротехнологічного університету на енергетичний факультет, що в Мелітополі. Отримав фах інженера-енергетика. Паралельно з навчанням юнак працював на місцевому заводі, де ремонтували електронні верстати.
«Мій онук був дуже талановитою та здібною людиною. З ним займалася бабуся по батьковій лінії, яка була вчителькою. Діма відразу пішов до другого класу, - розповідає бабуся Олена Миколаївна. – Закінчив університет у 2021 році з відзнакою. Навчався й паралельно працював. Його поважали на роботі, він чудово шифрував електричні схеми. Дуже любив свою професію. Писав, що щасливий, бо отримав гарні знання і може бути корисним для суспільства».
Після закінчення університету Димитрію пропонували престижну роботу. Міг працювати також і за кордоном. Проте доля склалася інакше. Юнак обрав службу в Збройних Силах. Адже неодноразово наголошував, що багато його товаришів захищають Україну, і він готовий стати на захист Батьківщини.
Юнака призвали до війська 2021 року як строковика. Спочатку служив у Слов’янську Донецької області. Про молодого воїна були лише схвальні відгуки командирів. Розумний, спокійний, скромний, доброзичливий, розсудливий. Особливо відзначали його потяг до техніки, вміння ремонтувати її та обслуговувати.
24 лютого 2022 року, коли російські окупанти здійснили повномасштабне вторгнення, молодий воїн відразу опинився в епіцентрі тяжких боїв. Був водієм вантажівки, яку власноруч відремонтував. Також полагодив трактор, аби хлопці не рили окопи вручну. Кожного разу, перед тим як братися за роботу, телефонував дідусю, радився з ним щодо складних моментів ремонту.
Тим часом розпочалися тяжкі бої за Слов’яногорськ, куди ворог кидав великі сили. В ті дні Димитрій своєю вантажівкою перевозив тіла загиблих побратимів. 11 червня 2022 року життя юнака обірвалося. Після бою поблизу села Хрестище в його автомобіль влучив ворожий снаряд, хлопець стояв поруч. Цього трагічного дня виповнився саме рік його служби в Збройних Силах України.
«Діма відчував, що загине. Напередодні спілкувався з дідусем, а наступного дня вранці загинув. Казав діду: я довго тобі не буду телефонувати, бо їду в далеке відрядження. Коли повернуся, тоді поспілкуємося…», - згадує бабуся.
Нині у Вишневій громаді мешкають бабуся та мама захисника. Бабуся переїхала до Вишневого з Луганська ще 2014 року. Тому й Димитрій тут досить часто гостював, дуже любив наше місто.
«Діма був і є найкращим сином, про якого тільки можна мріяти», - не стримуючи сліз, говорить мама Героя Оксана Володимирівна.
| < Попередня | Наступна > |
|---|