«Я всегда замираю, смотря на Карпаты –

Синегорье родное, хоть «чужая» тебе!

Мне милее заморских красот во сто крат ты

Светлым сном промелькнуло в моей ты судьбе…»

(Нонна Водопьян)

Поетеса Нонна Водоп’ян народилася у Запоріжжі 7 червня 1937 року у сім’ї військових. Невдовзі її родина переїхала до Білої Церкви, де минуло раннє дитинство майбутньої поетеси та настигла війна. Батька відразу призвали на фронт. Маленька Нонна, хвора бабуся та молодший брат залишилися в окупації. Починаючи з того моменту, Нонна Степанівна пам’ятає кожну хвилину свого життя. У першому класі вона написала та віддала до рідної школи у Білій Церкві спогади про війну та згадки про те, як її переживала родина.

Одного дня прийшла жахлива звістка про те, що батько зник безвісти. Але згодом, коли сім’я переїхала до Дніпропетровська, виявилося, що тато живий. Після об’єднання сім’ї почалися подорожі по всьому Радянському Союзі: Саратов, Ставрополь, Грузія, Львів тощо. В останньому місті родина оселилася на довго. Там, у шостому класі, Нонна Степанівна познайомилася з українською мовою та почала її вивчати. Закінчила школу зі срібною медаллю та вступила до Львівського університету на біологічний факультет. Практику проходила у Карпатах. «З того часу Карпати для мене – найрідніше місце. З ними пов’язані найяскравіші спогади та перше кохання», – згадує Нонна Водоп’ян. Більшість віршів присвячені саме цьому періоду життя поетеси.

У шкільні та університетські роки дівчина цікавилася різноманітними видами спорту. Великі успіхи були у легкій атлетиці. Вона – чемпіонка Львівської області з бігу на короткі дистанції. Брала участь у республіканських змаганнях, де посіла друге місце. Також полюбляла спортивну гімнастику, волейбол, настільний теніс, ковзани та лижний спорт.

Закінчила біологічний факультет у 1960 році. Працювала спочатку у школі, потім у краєзнавчому музеї. Склавши кандидатські іспити, приїхала до Києва навчатися в аспірантурі. У цей час Нонна Степанівна встигла вийти заміж та народити сина.  

У Києві жінка 17 років працювала в Інституті ботаніки, потім подалася у палеогеографію та вивчала водорості. Особливо цікавили поетесу діатомові водорості: не тільки сучасні, а й доісторичні. «Враховуючи те, що за допомогою розкопаних зразків можна було визначити який стан України був дуже давно, наприклад, 40 млн років тому, я перевелася до Інституту географії», – говорить Нонна Водоп’ян. Там жінка відпрацювала 10 років. Потім тяжко захворіла та пішла на пенсію.

У той час Нонна Степанівна зацікавилася фотографуванням. Особливо полюбляла знімати природу та красиві пейзажі. Декілька разів влаштовувала виставки своїх робіт в актовій залі Вишневої міської ради та у РАЦСі, де проводять зустрічі ветерани праці та війни.

Протягом усього життя поетеса періодично писала вірші пов’язані з її переживаннями, першим коханням, красою Карпат та ін. Загалом жінка написала більше 100 віршів. Основна частина творів була створена за останні два-три роки. «Після того як я перенесла інфаркт, почала писати вірші. Інколи навіть не знаю як мені це приходить у голову – може  це й не я пишу», – розповідає Нонна Степанівна. Перша спроба віршування відбулася у 1957 році та була присвячена першому коханню.

Жінка дуже любить поезію. Особливо до вподоби твори таких видатних митців як Олександр Пушкін, Сергій Єсенін, Михайло Лермонтов, Тарас Шевченко, Володимир Сосюра. До улюблених прозаїків Нонни Степанівни належать Микола Леонов, Михайло Пришвін, Володимир Короленко, Олександр Купрін, Федір Достоєвський.

Наразі жінка живе у Вишневому вже 15 років. Вона член громадської організації «Молода гвардія – кому за 60». На зустрічах часто зачитує власні вірші та бере активну участь у роботі організації.