Останні декілька місяців Україна переживає складну суспільно-політичну ситуацію. Ми вирішили дізнатися: як політична криза відображається на суб’єктах приватного господарювання.

Виявилося, що більшість приватних підприємців несе збитки. Наприклад, власниця магазину побутової хімії Галина Митрофанова нарікає, що рівень продажів різко знизився: «Люди купують лише найнеобхідніше та найдешевше», – розповідає вона. Навіть традиційного ажіотажу до Дня захисника Вітчизни чи до 8 березня не було. «Людям зараз не до парфумів. З банківських карток видають лише по півтори тисячі на день. Я систематично кожного дня ходжу і знімаю ці кошти – по-перше, мені потрібно на операцію, а по-друге, треба чимось оплачувати комунальні послуги та оренду приміщення магазину», – додає жінка. Не зважаючи на це, підприємниця пропонує створити фонд допомоги Самообороні Майдану та нашим військовослужбовцям у Криму, але не через банки.

Не на багато краще справи у магазинах жіночих прикрас. Продавці кажуть, що дівчата припинили купувати пояси та намиста. За декілька днів до однієї з таких крамниць не завітало жодної людини, не кажучи вже про покупку.

У магазині дитячого одягу покупців також набагато менше. Купують тільки необхідне у зв’язку з підготовкою до весняно-літнього періоду.

Продавець магазину взуття Наталія вважає, що суспільно-політична ситуація та матеріальне положення українців поступово погіршується з 2009 року, а не тільки останні декілька місяців.  А от у іншому взуттєвому магазині, який знаходиться на вулиці Жовтнева, попит різко знизився. Продавець зазначає, що купують тільки необхідне.

Працівниця салону краси Інна зменшення клієнтів не помітила: «У мене як раніше були відвідувачі, так і зараз є», – каже вона. Проте власниця іншого салону краси дуже збентежена нинішньою ситуацією. «У мене за цілий день не було жодної людини, – жаліється Ірина. – У людей немає ні грошей, ні настрою. Ми поза політикою, ми – салон краси, але страждають всі. Мені необхідно виплатити заробітну плату працівникам, сплатити оренду, комунальні послуги». Коли тільки почалася революція, відвідувачі ще були, але менше. Проте останні декілька тижнів тут немає жодного клієнта.

Магазини постільної білизни та текстилю ще більше потерпають від нинішньої ситуації. «Люди, окрім продуктів нічого не купують. До таких магазинів заходять аби купити подарунок на день народження чи інше свято. А які зараз свята, якщо у нас в Україні нашестя?», – говорить Віталій Леонідович, власник одного з магазинів.

Кафе міста взагалі зазнають колосальних збитків. «У країні панує напруга – що святкувати?», – каже адміністратор кав’ярні. Вона зазначає, що люди заходять лише для того, аби за чашечкою кави обговорити деякі питання.   У пересувній кав’ярні людей стало менше, але клієнти все одно є.

Туристичне агентство, до якого ми завітали, також переживає важкі часи. Мешканці почали менше виїжджати за кордон. Як вважає консультант, це пов’язано з тим, що люди не можуть спланувати своє життя на місяць чи на декілька тижнів. Як правило туристичні поїздки купуються за місяць до відправлення, але всім страшно залишити свою домівку на довгий час. Зараз великою популярністю користуються тури до Єгипту. Не зважаючи не те, що у цій країні також не дуже спокійно, повертаючись в Україну, люди говорять, що страшно не там, а тут. «Якщо всі почнуть говорити про те, що зменшився попит, все погано, ми самі не помітимо як скотимося на дно. Технічно, покупців менше, але це явище тимчасове. Головне, аби не було війни», – зазначив консультант.

Відносно стабільною залишилася торгівля продуктами харчування. У продуктових магазинах розповідають, що активність покупців знизилася, але не сильно. Стали менше купувати м’ясо та алкоголь.  Проте, це може бути пов’язано з початком Великого Посту.

Не обійшла суспільно-політична криза стороною м’ясну галузь. Там почали купувати значно менше. «Звичайно, коли піст, попит на нашу продукцію зменшується, але не на стільки. В основному беруть курячі крила – на 20 гривен можна хоч якогось м’яса поїсти». У 20 числах лютого, коли була загроза нападу «тітушок» та введення військового стану в Україні, у магазині була страшенна черга, яка продовжувалася аж на вулиці. За декілька годин розібрали весь товар.

Майже всі з ким ми спілкувалися відмовлялися говорити на камеру. Одні мотивували це тим, що бояться «засвітитися», аби потім не відчувати на собі тиск. Інші – погоджувалися прокоментувати ситуацію лише на диктофон.

Дуже дивно, але адміністратори деяких ресторанів міста спілкуватися з журналістами взагалі відмовилися. Мотивуючи це тим, що вони дуже зайняті.

Анна ЛАПЕНКОВА