Війна руйнує щасливі українські сім’ї, забираючи найдорожче - життя наших синів, доньок, чоловіків, дружин, батьків. Кожна втрата - це не просто цифра в зведеннях або новина по телебаченню. Це - порожнеча в домі, сльози близьких і спогади, які залишаються назавжди.
Кожен із загиблих воїнів мав свою історію, мрії, сім’ю, щоденні маленькі радощі, плани на майбутнє. Але війна забрала все це в одну мить. Пам’ять про них живе в серцях рідних і тих, хто знав їх особисто.
Життєвий шлях вишнівчанина Сергія Корзуна - це пам’ять про відданість, сміливість і щиру любов до рідних та близьких. Його життя, як і життя тисяч інших Героїв, стало символом того, що навіть у темні часи людська доброта, відвага та мужність не зникають.
Сергій Вікторович Корзун народився 25 травня 1988 року у Вишневому, де минули його дитинство і юність. Тут формувався його характер, тут він навчався, працював, зустрів кохання і створив родину.
Сергій був єдиною дитиною в родині. З ранніх років вирізнявся чесністю, щирістю та відкритістю. Навчався у Вишнівській школі №3 (нині - ліцей «ІДЕАЛ»). Був старанним, добрим, товариським, захоплювався спортом. Друзі пам’ятають його щирим, надійним і доброзичливим товаришем.
«Сергій мав багато друзів, завжди знаходив час для сім’ї та близьких. Умів підтримати, вислухати, навіть у складні моменти залишався спокійним і уважним. До нього часто зверталися за порадою чи допомогою, бо знали: він не відмовить, зробить усе, що може», - розповідає мама Захисника Раїса Франківна.
Шлях військового виховання
Військова служба стала для Сергія Корзуна життєвим покликанням ще з юних років: у 2001 році він вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна в Боярці, пізніше продовжив навчання у Києві, яке завершив у 2005 році. Ліцейська підготовка стала справжньою школою життя: сформувала характер, відповідальність і повагу до служби.
В травні 2009 року юнака призвали на строкову військову службу, яку він проходив у Києві, у військовій частині А-3620. Цей період став новим етапом життя, де знання й навички, отримані у військовому ліцеї, поєдналися з практичним досвідом служби, закладаючи стійкість, витримку та почуття обов’язку перед Батьківщиною. Цей досвід згодом відіграв важливу роль, коли країна потребувала захисту.
Освіта, робота, родина
Після служби в армії Сергій починає працювати охоронцем у банку. Паралельно вступає на заочне відділення Національного авіаційного університету, де здобуває спеціальністю «Фінанси і кредит». У цей період знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Катериною. З часом їхнє знайомство переросло в міцні стосунки, а згодом молодята одружилися.
У 2015 році Сергій закінчує університет, деякий час працює менеджером у приватній компанії. А перед початком повномасштабного вторгнення - у газовій службі в Боярці. Колеги згадують його як відповідального та сумлінного працівника, на якого завжди можна було покластися.
Доброволець із перших днів війни
У перші дні повномасштабного російського вторгнення Сергій добровільно вступає до територіальної оборони Києва - «Батальйону Номер 01 «К8». Це було його свідоме рішення: захищати рідну землю, родину, країну.
Коли Київщину звільнили від окупаційних військ, вирішує продовжити боротьбу проти ворога - долучається до лав славнозвісної 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» (військова частина А1302), яка з перших днів великої війни тримає оборону на найгарячіших напрямках фронту.
Сергій служив на Донецькому напрямку командиром стрілецького відділення. Побратими знали його за позивним «Веселий», який влучно передавав його характер. Навіть у найскладніших обставинах Сергій підтримував побратимів, підбадьорював жартом чи просто добрим словом. Саме таким - відкритим, привітним та чесним - пам’ятають його рідні, друзі, побратими.
Про події на фронті родині майже не розповідав - оберігав від зайвих переживань. Єдине - коли вирушав на завдання, попереджав, що кілька днів не буде на зв'язку, аби не хвилювалися.
Раїса Франківна згадує, що син намагався підтримувати зв’язок при кожній можливості. Для неї ці короткі дзвінки чи повідомлення були найважливішими.
«Щовечора телефонував або писав мені, що в нього все добре. Запитував, як справи вдома, чи все гаразд. Дуже переживав за нас», - розповідає мама Героя.
Останній бій
21 жовтня 2023 року Сергій вирушив на бойове завдання. Два дні від нього не було звістки. Телефон мовчав, повідомлення залишалися без відповіді. Рідні хвилювалися, але намагалися всіляко заспокоювати себе. Сергій не раз казав: «Якщо якийсь час не виходжу на зв’язок - значить на завданні. Робота в мене така».
А 23 жовтня у двері їхньої квартири подзвонили... Той дзвінок став миттю, яка назавжди розділила життя родини на «до» і «після». Дружина Катерина отримала сповіщення про втрату чоловіка: Сергій загинув 21 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Андріївка.
Раїса Франківна в той момент була на роботі. Коли повернулася додому, її чекала страшна звістка - біль, який неможливо прийняти і з яким доводиться жити далі.
Пам’ять, що залишиться назавжди
Сергій Корзун віддав своє життя за Україну та мир, маючи ще стільки планів та нездійсненних мрій. Він був добрим і люблячим чоловіком та батьком для своїх синочків, опорою для батьків та дружини.
«Мій син - моя гордість. Так рано став янголом. Я пишаюсь тобою, мій рідненький», - зазначає мама Захисника.
Сергій мріяв про просте людське щастя - жити, працювати, виховувати своїх дітей. Хотів бачити, як вони дорослішають, стають справжніми чоловіками. Нині його синам Велізару - дев’ять років, а Святославу - лише шість. Вони зростатимуть із пам’яттю про батька - Героя, який віддав своє життя за Батьківщину.
Пам’ять про Сергія Корзуна - це пам’ять про людину честі, мужності і відповідальності. Про Українця, який у найважчий час став на захист своєї землі.
Сергія Вікторовича Корзуна нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Рідні, друзі та побратими прагнуть, аби його подвиг був гідно вшанований. На сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України зареєстровано електронну петицію з проханням присвоїти Сергію Корзуну звання Герой України (посмертно). Петиція зібрала понад 25 тисяч підписів, необхідних для її розгляду.
| Наступна > |
|---|