Війна забирає кращих із кращих синів України. Молодих, талановитих, здібних, справжніх патріотів, яким би ще жити й жити, розбудовувати державу, виховувати дітей… На жаль, у минулому часі вже доводиться говорити про Віталія Лутченка, який народився 29 березня 1978 року в місті Дунаївці Хмельницької області.
Після закінчення середньої школи в Чернівцях 1995 року Віталій вступив на біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Мікробіологія і вірусологія», який закінчив із відзнакою. Потім була аспірантура в Інституті мікробіології та вірусології імені Заболотного, за результатами навчання в якій Віталій вдало захистився та здобув ступінь кандидата біологічних наук. Продовжуючи роботу в цьому інституті на посаді молодшого наукового співробітника, Віталій поринув у творчу діяльність: бере участь у художній самодіяльності, різних концертах, грає у виставах, пише вірші.
У 2002 році родина Віталія Лутченка приїздить до Вишневого. Саме тут Віталій зустрів свою другу половинку, одружився, і вже 2020 року в подружжя народився син Данимір.
Молодий чоловік вдало будує свою кар’єру, працюючи в представництві «Берлін-Хемі АГ», ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», ТОВ «Мікрохім Плюс». Забезпечує родину, допомагає мамі, займається активною громадською діяльністю.
Здавалося, попереду все життя. Проте настало 24 лютого 2022 року, коли країна-терорист розпочала повномасштабну агресію проти нашої держави.
В перші дні війни, евакуювавши родину до Хмельницької області, Віталій повертається до Вишневого та разом зі своїм кумом іде до військкомату. Його відразу було зараховано до особового складу в/ч А4626, що базувалася в Житомирі. А зважаючи на те, що за плечима була військова кафедра Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Віталію було присвоєно звання старшого лейтенанта та призначено на посаду командира взводу спеціального призначення 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. З березня до вересня 2022 року Віталій бере участь в обороні Житомирської, Чернігівської, Донецької та Луганської областей.
Життя воїна обірвалося 26 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області. Віталій героїчно загинув, рятуючи свого побратима.
«Товариші сина мені багато розповідали, як все сталося, - згадує мама Неоніла Лутченко. – Під час бою Віталій кинувся рятувати свого побратима Дмитра, коли побачив, що той упав. Накрив його собою, врятував, а сам загинув. Смерть була миттєва. Дмитро залишився живим. Отримав поранення, лікувався, а потім його знову відправили на фронт, де він загинув 14 грудня 2022 року. Нині ми спілкуємося з його мамою, вона до мене часто приїжджає».
За бойовий подвиг Віталія Лутченка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Пам’ять про Героя живе в серцях його найрідніших людей та багатьох друзів. А Віталій був надзвичайно товариською та доброзичливою людиною.
«Коли почалася війна, я знала, що моя дитина піде на фронт. Адже син був не з тих, хто ховається», - зазначає Неоніла Лутченко.
На пам’ятникові Герою викарбувані рядки його віршів – тужливі та сумні, немов Віталій пророкував свою долю – загинути за Батьківщину. Хоча й була в нього можливість виїхати свого часу до Канади, де мешкає його сестра. Нині в цій заокеанській країні живуть дружина та син Героя, а Віталій навічно залишився тут. Його завжди тримала Україна.
| < Попередня | Наступна > |
|---|