У перші дні війни пішов захищати Батьківщину: історія Руслана Бурого
Війна принесла багато лиха нашій країні. Через війну з втратою рідних зіштовхнулися багато українських родин. Це величезна трагедія для кожної з них, і рідним надзвичайно важко говорити про загибель близької людини. Але в той же час дуже важливо, аби наших захисників пам’ятали, знали кому ми завдячуємо своїм життям. Ми зібрали історії Героїв нашої громади, які віддали своє життя за Україну, її незалежність, свободу, наше вільне та мирне майбутнє.
Руслан Бурий народився 15 лютого 1976 року у Вишневому. Закінчив Вишнівську загальноосвітню школу №1, потім вступив до Київського будівельного технікуму. В 2014-2015 роках боронив Україну під час АТО/ООС, пройшов найгарячіші точки Донбасу.
«Руслан був справжнім чоловіком та патріотом своєї країни. Тож коли в 2014 році почалася війна, добровольцем пішов захищати Україну. Навіть мама спочатку не знала про таке його рішення, просто поставив її перед фактом», - розповідає дружина загиблого воїна Тетяна Бура.
Після повернення з АТО/ООС Руслан тривалий час працював в охоронній фірмі. Захоплювався футболом, багато часу проводив з родиною – мамою та дружиною.
«Наша історія кохання почалася зі знайомства в соціальній мережі. Ми спілкувалися певний час, а потім Руслан написав, що я йому подобаюся. Часто приїздив до мене додому на Черкащину, в Звенигородку, а потім забрав у Вишневе», - згадує Тетяна.
Три роки Руслан з Тетяною прожили в цивільному шлюбі. Офіційно ж одружилися в грудні 2021 року. Мріяли про дитину, але подружжя не могло мати дітей, тож прийняли рішення про усиновлення. З відповідною заявою звернулися до відділу в справах дітей Крюківщинської сільської ради. Але на заваді здійснення їхньої мрії стала війна. Практично з перших днів повномасштабного російського вторгнення Руслан добровольцем став на захист України.
«Чи було мені страшно в перші дні війни? Так, як і кожній людині. Але більше за вибухи і стрілянину я боялася іншого… Бо добре знала, що Руслан піде на війну. Він мене попереджав», - розповідає Тетяна.
Вранці 24 лютого, коли країна переживала шок від масштабних ворожих ракетних ударів, Руслан повертався з нічної зміни додому. Зателефонував дружині і каже: «Таню, вибирай: або ви з мамою лишаєтеся у Вишневому, а я йду у військкомат, або ж я відвожу вас у Звенигородку, а вже звідти - у військкомат?». Тетяна обрала другий варіант.
«Руслан відвіз нас з мамою у Звенигородку, там вже вступив до лав самооборони. А через тиждень ми з ним їхали у військкомат. Спочатку його відправили в Черкаси, саме там розподіляли в частини. А в кінці квітня їх кинули на Бахмут, згодом - на Сєвєродонецьк», - продовжує розмову Тетяна.
Руслан служив у складі одного з підрозділів частини А7104, був мінометником. 31 липня 2022 року під час виконання бойового завдання загинув. Поховали воїна в рідному Вишневому, на Алеї Героїв.
Руслана Бурого нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороду вручили дружині оборонця в Черкасах.
Після загибелі чоловіка наміри Тетяни всиновити дитину не змінилися. Навпаки – вона ще більше прагнула здійснити їхню з Русланом заповітну мрію. І вона здійснилася. Влітку 2023 року Тетяні зателефонували і запропонували всиновити хлопчика.
«Моєму щастю не було меж. Коли я вперше побачила Богданчика, моє серце завмерло: він просто копія Руслана. Чоловік дуже хотів мати сина. І тепер він є у нас. Я найщасливіша мама», - говорить Тетяна Бура.
| < Попередня |
|---|