ПУНКТИ НЕЗЛАМНОСТІ

Що необхідно знати про коронавірусну інфекцію?

Увага! Сайт оновлюється. Деякі розділи можуть бути недоступні.
Back Архів

«Мені здалося, що я потрапила в казку»

«Мені здалося, що я потрапила в казку»Поїздка 40 школярів Вишневого до польського міста Пйонкі.

За останні роки ми вже кілька разів відвідували Польщу, тоді до ЄС були ще потрібні візи. Власне, ми ухопилися за ідею культурного співробітництва з містом Пйонкі для того, щоб якомога більше наших людей мали змогу побувати у Європі, побачити інші країни. В першу чергу, завдяки існуючим програмам для дітей, вчителів, людей похилого віку.

Зі свого боку ми так само приймали поляків. Селили їх по сім’ям – так люди здружуються між собою, і потім запрошують одне одного в гості вже без наших програм, самі по собі. Так само і у нас склалися дуже гарні стосунки із керівництвом міста Пйонкі.

На цей раз вони отримали грант від польського Центру Культури для запрошення школярів із Вишневого, ознайомлення їх із польською історією. Всі витрати поляки взяли на себе.

Репетиції на заправках

Десь за тиждень до поїздки ми всі зібралися, щоб діти принаймні перезнайомилися. Опитали, хто і що вміє, на які гуртки ходить. Хто танцює, хто співає, хто грає на барабанах. Діти самі придумали номери, склали концертну програму, всю дорогу розучували концертні виступи. Уявляєте, на кожній зупинці, на заправці ми танцювали. Проїжджаючі машини нам сигналили, знімали на смартфони, аплодували...

Вночі пройшли кордон, о 10-й ранку добралися до Пйонок. Через кордон нам вдалося провезти наше українське сало, хоча це і заборонено. Коли поляки нас запрошували, просили привезти. Я пообіцяла, але наступного разу не буду ризикувати – через це нас могли затримати на кілька годин.

Пйонкі– це маленьке містечко на 20 тисяч населення, 130 кілометрів до Варшави. Дітей поселили в шикарних умовах, в інтернаті при технікумі – такий інтернат, що на три зірки у нас потягне. Кімнати розраховані на дві людини. Був один чотиримісний номер, всі за нього «билися», так хотіли там жити великою компанією.

 

Як козли Познань врятували

У перший же вечір виступали з концертом, наші діти показали себе просто бездоганно. «Запалили» і поляків. Їхні школярі прийшли, втупилися в телефони, сидять. Через годину всі вони танцювали, розучували з нашими «Гречаники» і «Варенички». Заступник бурмістра підходив до мене і казав: «Не може бути, що це звичайні діти. Ви привезли професійних артистів. У нас діти геть не такі». Насправді, їхні діти такі самі. Їх так само можна «завести». Справа в тому, який підхід використати.

Спочатку діти намагалися спілкуватися між собою англійською, дорослі – переважно жестами. На третій день, мені здалося, що всі розуміли один одного і так.

Екскурсійна програма мене вразила. Розумієте, поляки надзвичайно опікуються своєю історією. Після Другої світової війни, коли країна лежала в руїнах, перше, що вони зробили, це відновили всі історичні пам’ятки. Вони так і показують: це – справжнє, а це – відновлене.

У них немає такої традиції - ходити у вишиванках. Але дітей ще у садочках водять на екскурсії. Це так зворушливо, коли малеча ходить групами, всі у маленьких сигнальних жилетах, що відбивають світло.

Я дещо знала про історію Польщі, про їхніх князів. Але побачити це на власні очі – це все одно, що потрапити в минуле чи в казку. Ось перша столиця – Гнєзно. Ось Острів Лєдницький, де поляки у 966 році прийняли хрещення. Ось двері, яким вже 1500 років. Ось мощі першого польського єпископа, який жив у Xстолітті. Всім цим поляки надзвичайно пишаються. У них дуже гарні музеї і взагалі кожну реліквію, кожну легенду вони намагаються перетворити на красиву історію. Цьому варто у них повчитися. 

Наприклад, в Познані є легенда, як два козлики врятували місто. Вони начебто втекли від м’ясника і залізли на дах ратуші, а коли господар піднявся до них, то побачив вороже військо, яке підступало до міста. Так мешканці Познані були вчасно попереджені про небезпеку і встигли підготуватися до оборони. Зараз ці козли стали символом міста, їхні механічні фігурки дуже смішно буцаються на ратуші. Все це не тільки приваблює туристів, але й допомагає самим полякам краще знати свою історію.

 

Старші брали шефство над меншими

Єдина проблема, що було холодно. Ми виїжджали за гарної сонячної погоди, багато хто не подумав взяти теплі речі. Замотувалися в ковдри. Коли робили фото для батьків, швидко все це знімали, щоб мати пристойний вигляд, а потім знову вдягали.

Наскільки все це було цікавим для дітей? Звісно, в них такий вік, що їм хочеться потусити, піти на дискотеку чи в торгівельний центр. Але вся ця, на перший погляд, нудна інформація теж відкладається. Після поїздки до мене підходили їхні батьки – і виявилося, що діти із захопленням переказували їм саме те, що чули і бачили під час екскурсій.

Взагалі, у мене приємні враження від Польщі. Видно, що країна зробила великий крок уперед, міста виглядають дуже гарно. Але деякі речі нам зрозуміти складно.

Коли були в Познані, наша програма вийшла трохи довшою, ніж запланували. Водій автобуса сказав, що в нього робочий день скінчився, тому в їдальню він нас не повезе. Такі правила. Він не може сидіти за кермом більше визначеної кількості годин на добу, за це великі штрафи. Телефонував йому, навіть, заступник бурмістра - ніякого результату. Не можу уявити такої ситуації у Вишневому. Наш міський голова вимагає від кожного очільника завжди бути на зв’язку, якщо хтось не візьме слухавку, хоч в день, хоч серед ночі, може писати заяву на звільнення.

В результаті, ми йшли пішки. Темно, йдемо вздовж траси, до їдальні півтора кілометра. Було дуже страшно – багато машин, у нас діти, треба переходити дорогу. Але залишити їх без вечері теж не вихід.

Звісно, складно – на 40 дітей було лише 5 опікунів. Рятувало тільки те, що старші діти брали шефство над меншими. Вони молодці. Як я дивилася на них під час концерту, так пишалася ними, такі вони гарні, талановиті.

Прощалися ми півтори години. Їхні та наші діти плакали, не хотіли розлучитися. Не можу передати, як я вдячна адміністрації міста Пйонкі та бурмістру. Вони ще й подарунки нам спакували на дорогу, солодощі, книжки. Тепер їхня черга завітати до нас, ми чекаємо.

 

Оксана Олексієнко, начальник відділу з питань торгівлі, освіти, культури, молоді та спорту виконкому Вишневої міської ради