Алла Приходько

Алла ПриходькоАллавипускниця Вишнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 2007 року. Нині вона студентка факультету лінгвістики НТУУ «КПІ».
Дівчина народилася в м. Прилуки Чернігівської області. Пише вірші з 12 років. Неординарні, глибокі, хвилюючі, які вражають своєю досконалістю, вони не можуть лишити байдужим кожного, хто доторкнувся до їхнього дива...
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
***
Не оставь мне на прощание
Черно-белое сочетание:
Один прав, а второйвиновен,
И не стать нам вовек вровень.
Не оставь прописную истину,
Лучше ворох сомнений немыслимых.
Подари на прощание крылья
Черно-черные, в угольной пыли.
 
***
Чому інший в душі промайнув у моїй?
Чому інший здійняв почуттів буревій?
Чому з іншим ця хвиля прийшла теплоти?
Чому інший то був?
                      Чому був то не ти?
 
***
Опять люблю! Какого черта?!
Весна. Коты. Другая дрянь.
В мозгахтуман и мыслей рвань,
Сравнений, чувств, давно затертых…
За что мне кара? Боже, Боже!
Ведь предыдущий был не мил,
Меня, конечно, не любил,
За что и схлопотал по роже.
А мир вновь в розовых тонах,
Улыбка светит с каждой морды.
Куда ж моя девалась гордость?
Лишь ревность, нервы, глупый страх.
Ну почему мне не везет?
Хотела же пожить спокойно.
А так – все лето будет больно.
Хотя… А может, пронесет.
 
Так буде
Так, буде боляче, та я переживу:
Я не продам себе за твої очі.
Знайду я суть, гірку хоч, та нову
І вже не буду плакать до півночі.
Так, буде сумно. Подихом гірким
Мені самотність доторкнеться серця.
Я буду вільна: іменем твоїм
Для мене світ у крапку не замкнеться.
Так, будуть сльози. Буде і печаль.
І буде більна довгі-довгі роки...
І буде у душі нестримний жаль,
Що вибрала собі не ті дороги.
Не буде чудаБуде лиш пітьма.
Жахатись буду я всього і всюди.
Та буде добре: буду я сама.
І хай нікого поряд вже не буде.
 
Поклик
Я дві в одній. Вогненнозора юність
І тихий погляд з-під прикритих вій,
І прозира в очах любов і сумність,
Хоча кричали душі-крила: «Мій!»
І хай тебе не манять інші далі
Навколо є незвідані світи.
Я відпущу в туман свої печалі,
Якщо до мене завітаєш Ти.
Багаття розпалила в піднебессі
З зірок, кохання, суму й небуття,
І в темряві, на зоряному плесі,
«Ти – мій!» - відбився поклик в майбуття.
Іди до мене, мій коханий друже!
Горить вогонь, розсіялась пітьма;
Зціляється імперія недужа,
І ця імперія, звичайно ж, - я сама.
Хай гасне ніч. Перед своїм багаттям
Чекати буду, доки не згорить.
І на світанку з танучим завзяттям,
Побачу: біля нього хтось стоїть.
 
***
А ты все плачешь, незнакомая,
И топишь истину в вине…
Твоя душа другим прикована,
И расковать ее не мне.
 
 
***
Гомон. Шум. Суета.
Безысходная серость…
Твои глаза
В зеленой тиши…
Я согрелась!
 
Вишневое озарение
Сегодня на рынке
Среди тетрадных обложек
С глянцевыми красавицами,
Тупомордыми котами-персами,
Рекламой
И прочей мелочью
Я увидела,
Как вишня
На ветру
Цветы роняла…
 
Вишневая ветка,
Цветы розоватые
Весенний привет
Среди шумного рынка,
Среди людского гомона,
Среди машинных выхлопов
Доверчивая,
Белая
Ветка-невеста.
 
Нашелся же кто-то
В далеком издательстве,
Кого тоже тронули
Вишни цветы.
Четыре тетради
Среди жаркого лета:
Вишневое озарение
Тоскующей души…
 
Я устала
Я устала смеяться от горестных бед
И слагать дифирамбы устала.
Я устала стремиться к вершинам побед,
Где побед вновь окажется мало.
Я устала творить звездный мир своих дум –
Это здесь никому ведь не нужно.
Я устала не слышать сквозь мысленный шум
Ту, с которой мы издавна дружим.
Я устала. Устала срываться со скал,
Обдирать о гранит свои руки…
Я хочу, чтоб меня тоже кто-то искал,
А любовь не осталась лишь звуком.
И, свернувшись в клубок, где-то в мире чужом,
Где на каждом шагу нет распутья,
Где стремленья на части не режут ножом,
Как котенок, хочу отдохнуть я.
 
***
Ніч літнятепле покривало...
Опісля спекивітру подих...
Зір міріади вигравали,
І місяць відбивався в водах.
Забувся біль. Неначе казка:
Лиш зорі, тиша, неба шир...
І спокій. І природи ласка...
І серце прагне до вершин.