Неоніла Горбенко

Неоніла ГорбенкоНеоніла Леонідівна Горбенко народилася 30 липня 1955 р. в сім’ї службовців у м.Христинівка Черкаської області. Там закінчила музичну школу і в 1970 р. вступила до Уманського музичного училища.
У 1974 р. стає студенткою музично-педагогічного факультету педагогічного інституту ім. О.М.Горького (нині педагогічний університет ім.М.Драгоманова), проходить педагогічну практику в Чехословаччині.
Закінчивши з відзнакою ВУЗ, з 1978 р. працює викладачем на кафедрі гри на музичних інструментах, а згодом проживає у м.Вишневе і працює вчителем музики Вишнівської ЗОШ I-III ступенів №3.
Учитель-методист вищої категорії, відмінник народної освіти, член Національної всеукраїнської музичної спілки (Асоціації композиторів та Асоціації діячів естрадного мистецтва України), автор понад 900 пісень, дитячих мюзиклів, багато з яких створено на власні вірші. Керівник вокальної студії дитячої естрадної пісні «Камертон» при Вишнівському ЦТДЮ, автор ряду публікацій з методики музичного виховання. Автор пісенних збірок «Ромашка-першоклашка», «Зустріч зі школою», «Моє місто Вишневе» на слова В.Лямічева, «Вогник любові»,
Вірші та пісні друкуються в періодичних виданнях: у часописі «Розкажіть онуку», журналі «Розкажіть онуку+», газеті «Я сам(а)». Також Н. Горбенкоавтор ряду музичних казок на власні вірші для дитячих театрів.
 
 
 
Послухай музику природи
Послухай музику природи:
Вона у пісні солов’я,
Ріки бурхливі й тихі води –
Послухай, як співа земля.
 
Прислухайся до шепотіння:
То пісня гілки за вікном,
Лісів, гаїв живе тремтіння
І спів діброви за селом.
 
Ти чуєш вранці на світанні
Пташину пісню в небесах?
І стільки радості в чеканні,
В природи дивних голосах…
 
Співають ріки і поля…
Пташині ніжні переливи…
Співай, співай, моя земля,
В ім’я природи і людини!
 
Купальська
Як зійшлись на захід сонця хлопці та дівчата,
Стали танці танцювати, грати та співати.
І я теж вінок пускала на купальські свята,
Та не знала, де шукати, звідки виглядати.
 
А музика та купальська грала-вигравала,
Я, дівчина молодая, думала-гадала,
Чи візьме мя, чи полюбить, а чи приголубить,
Або, може, до схід сонця вже мене погубить?..
 
Як запіли треті півні, потонув віночок,
Стихли всі пісні чарівні і завмер таночок.
Де ж мої ясні надії, де палке кохання?
Полюбила того хлопця вперше і востаннє…
 
Чарівний дощ
Знову по небу хмари як крила,
Місячна стежка косу розпустила.
А соловейко так солодко плаче,
Серце тріпоче моє і юначе.
 
Злива хлюпоче, бризки розкидає,
Доля мінлива мене хай минає.
Мрію, як чайка, у небо злітати,
Хмари у небі з дощем цілувати.
 
Райдуга в небі вінок заплітає,
Хай мою пісню гроза обминає.
Дощик на щастя хай завше хлюпоче
І защасливить серце дівоче.
 
Легенда про Данко
Десь, колись серед густих лісів
Жив народ, боявся ворогів.
Чорна ніч країну сповила,
Темна та країна навіть вдень була.
 
І ніхто не знав, як звідти вийти,
Чорне небо вкрили темні віти.
Страшно й сумно людям тим було,
А допомогти їм не умів ніхто.
 
Лиш хоробрий Данко нагодився,
Помогти тим людям заходився.
Гордо й сміло він повів людей,
А щоб було видно – серце вийняв із грудей.
 
Ця легенда й досі ще живе,
До добра і світла кожного позве.
Серце Данко хай щоднини сяє,
В кожне людське серце промінь свій вселяє.
 
Світло в серці Данко, не згасай,
Всім життя дорогу осявай!
Хай вогонь палає і горить
І у кожнім серці пломенить.
 
Колискова феї
Нічка фею запросила
До себе у гості.
Та співала тиха, мила,
Пісні ніжні, прості.
 
Колисала тихо зорі,
Колисала хмари.
Їм наснились сни прозорі –
Феї з казки чари.
 
А коли зійшла зірниця –
Фея відлетіла,
Але нічці й досі сниться
Пісня її щира.
 
Земля моя
Вийду за окраїну –
Там шумлять поля.
Сяду на галявину
Слухать солов’я.
Земля моя – мій дім,
Щаслива я у нім.
Ліси, гаї, поля –
Це все моя земля!
 
Загримів потоками
Богатир Дніпро.
Вітру теплі дотики
Пестують чоло.
Зашумить ліщинонька
В веснянім гаю.
Це – моя Вкраїнонька,
Я її люблю!
 
Вогник любові
Палає вогник дружної родини,
Любов забрала серце у полон.
Чекаю я найкращої хвилини,
Коли сім’я збереться за столом.
 
Приспів:
Тато і мама – крила лебедині,
Тато і мама – радість і тепло.
Завжди дарують щастя всій родині
Мамина ласка, батьківське добро.
 
Усмішка мами лагідно-ласкава,
Суворість батька – тільки на словах.
Любов в сім’ї – душі найперша справа –
На все життя на батьківських плечах.
 
Приспів.
 
Несу родинний вогник крізь печалі,
Через нестатки, розпач і жалі,
Але допоки батько й мати в парі,
Не страшно в цьому світі жить мені.
 
Приспів.
 
Вкраїнська земля
Чи бував ти колись в нас на Україні,
Чи видав, милував наше небо синє,
Чи блукав ти хоч раз лісом на горбку,
Серцем чи відчував ти оту красу?
 
Нахились, подивись, як росте чар-зілля
І водиці напийсь в кожному подвір’ї.
Тут вкраїнська душа грає і співає,
Краю кращого нема, - кожен про це знає.
 
Тут зернинка зроста, жито колоситься,
Український народ вміє веселиться.
Якщо біль чи біда – лихом вдар об землю,
Вжар, козак, гопака попід саму стелю!
 
Вишеньки ім’ям
Біла вишенька ніжно розквітла
О весняній квітневій порі.
І у місті від неї так світло,
Що співати схотілось мені.
 
А в цім місті прозоро і чисто,
Сіє вишня додолу свій сніг.
Усміхнулась мені променисто
І гіллячку схилила до ніг.
 
Ти скажи мені, вишенько біла,
Чи до міста на той рік прийдеш?
Усміхнувшись, мені відповіла:
- Якщо місто ім’ям цим назвеш.
 
Моє місто Вишневе
Моє місто Вишневе потопає в квітучих садах,
Моє місто Вишневе, я з тобою, неначе той птах.
Ми удвох із тобою обіймаєм крильми цілий світ,
Моє місто Вишневе, ти найкраще з усіх!
 
Ми з тобою зростаєм і в майбутнє торуємо шлях,
Наша мрія крилата нас веде по казкових світах.
Я до тебе прилину у годину щасливу й сумну,
І до тебе щоднини я душею лечу.
 
Та куди б не послала мене доля твоя і моя,
Ми з тобою у парі, як два сильних і мужніх крила.
Обіймаємо серцем кожен кущик, садок і куток,
І без тебе немає моїх мрій і думок.
 
Веснянка
Розлилися ручаєчки,
Роз’єднали береги.
Я – на цьому ось краєчку,
А на другому вже ти.
 
Приспів:
Ой вода, вода, вода, вода,
Я стою чорнява, молода.
Ти – той хлопець-молодець,
Що візьме мене в танець!
 
Ось махну тобі рукою:
Гей, до мене підпливай,
Я скучаю за тобою,
Серця пісні не займай!
 
Приспів.
 
Ось і стрілись ми з тобою,
Мов у небі голуби,
І рікою весняною
Попливем з тобою ми.
 
Приспів.
 
Ріка доброти
Бути добрим – то зовсім не легко:
Доброта – не квітка, не цукерка.
Доброта не схожа ні на що,
Головне – щоб добре всім було.
 
На добро ти не шкодуй хвилини,
Добре слово всім кажи без спину.
Як насієш зерна доброти –
Кожне з них зуміє прорости.
 
Не шкодуй тепла від свого серця –
Не зміліють доброти озерця.
Як до річечки тече струмок,
Так і ти з добра плети вінок.
 
Світ від доброти стає світліший
З нею підростаєш ти скоріше.
Хай із доброти тече ріка, -
Моя мрія в світі лиш така.
 
Мій рідний клас
Мій рідний клас щодня мене стрічає,
Тут посмішки іскряться повсякчас
І кожен з нас знов зустрічі чекає,
Лиш тільки дзвоник погукає в клас.
 
Шумить, вирує вулик галасливий –
Родина наша, радісна, шкільна.
Тут кожен почувається щасливим,
Ніколи не вщухає метушня.
 
Збудуймо дім добра і милосердя,
Заходь до нас на вогник доброти.
Здійсняться мрії – знаємо це твердо,
Бо в колі дружби завжди я і ти!
 
Квітнева заметіль
У квітневій заметілі
Поховалися сади,
Тут від квіту вишні білі –
Хоч куделю з них пряди.
 
А розхристані тюльпани
Пелюстки розкрили враз,
Одягли ясні жупани –
Радують цвітінням нас.
 
День весняний білосніжний –
Білопінна віхола.
І весільний одяг ніжний
Одягла калинонька.
 
Читаючи В.П.Корнійчука
Ти вірші в прозі написав,
Душею плів, із мрій складав.
Та проза рими ні, не знала,
А як душа у ній співала!
 
І влучним слово стало, влад
Думки плелись вперед, назад…
Із сьогодення до колиски,
Крізь космос в мрію золотисту.
 
Каштан там падав і вмирав,
А ти з ним думу вишивав,
В мереживо слів світ вдягнув,
Нічого в ньому не забув.
 
Їх знову й знову я читаю
І сагу з образів складаю,
Що виринають із думок
Тобою писаних книжок.
 
Твори поезію душі,
Хай озивається в тиші
Іскристим поглядом думок,
А я йду з ними на урок…
 
Пісня
У пісні ніби два крила:
Одне – поезія, в нім сила.
А другим – музика була,
Вона – душа, вона – вітрила.
 
Коли зустрілися вони –
У серце тепла крапля впала.
В житті вони як дві сестри –
Ту пісню мати нам співала.
 
Слова на роздуми штовхнули,
А музика до серця йшла.
І стільки міці, стільки сили
З душі моєї підняла.!
 
Летять по світу дужі крила
І промовляють до людей.
Зі словом музика дружила –
Обох притисну до грудей…
 
Колискова для бабусі
Заховало сонечко свої промінцята,
Заплющили діточки свої оченята.
Сплять мої ведмедики, ляльки безтурботні,
Тільки у бабусеньки руки все в роботі.
 
Вранці півник весело пісню заспіває,
Моєї ж бабусеньки в хаті вже немає:
Порає в городі всю роботу зрання,
Як маленька бджілонька, вона до смеркання.
 
Я своїй бабусеньці ласку подарую,
Душу колисанкою ніжно замилую.
Хай спочинуть рученьки, труджені роками,
Хай радіє серденько внуками й дітками.
 
В.Лямічеву
Між хмарами Муза пегасом літала,
По білому світу таланти шукала.
Летіла над містом, почула сонет, -
То їй подарунок слав в небо Поет.
 
І Муза на арфі сонет той заграла,
Світилась від щастя: знайшла, що шукала.
Таланту Поета відкрила весь світ –
Як людям на згадку, від неї привіт.
 
У сні помрію я
Спати і сьогодні ляжу рано,
Не відомо, я засну чи ні –
Шепотітиму святому Миколаю
У молитві я слова такі:
- Любий Миколайчику, будь ласка,
Подаруй здоров’я для батьків,
А мені хай усміхнеться казка –
Збудеться усе, що б захотів.
 
Миколай у вус свій посміхнеться –
Він почув молитву, знаю я.
Лиш фіранка на вікні гойднеться,
Він прийде, - у сні помрію я…
 
Кольорові парасольки
Тільки хмарка десь заплаче,
Грім зненацька загуркоче –
Парасольки ми виймаєм,
Про них пісеньку співаєм:
 
Приспів:
Кольорові парасольки, наче квіти розцвітають,
Кольорові парасольки, як метелики злітають.
Кольорові парасольки під дощем лиш зацвітають,
Кольорові парасольки разом з дощиком співають!
 
По калюжах ми стрибаєм,
Парасольками махаєм,
Сміємося, як на святі, –
Парасольки в нас крилаті.
 
Приспів.
 
От і дощик зупинився,
Парасолькою накрився,
А ми руки простягаєм,
Знову йти його благаєм.
 
Приспів.
 
Усі ми – єдина родина
На світі шляхів є багато,
Умій лише їх вибирати.
Єдину свою дорогу,
Що вказана батьком і Богом.
Усі ми –  єдина родина,
Тепло йде від батька до сина,
Від матері – миру й любові –
У серці й у кожному слові.
 
До матері лине дитина.
Цілує травичку краплина,
До сонечка пнеться листочок,
Сміється в стеблі колосочок.
В матусі навчається донька,
Щоб щедрою була долонька.
І синові батько розкаже,
Щасливу стежину покаже.
 
Люби рідну пісню, дитино,
І мову свою солов’їну.
Без радості щастя немає,
Без горя пісень не буває.
В народу безмежна є сила,
Широкі, могутнії крила.
Навчайся, синочку, літати,
Щоб людям добро дарувати.
 
Художниця
Я – художниця маленька,
Намалюю свою неньку,
Разом з нею – татуся,
От родина наша вся.
 
Ой, чекайте, я згадала,
Ще й бабуся позувала,
А з бабусею дідусь
На портреті крутить вус.
 
А ще котик наш Мурко
І собачка є – Сірко.
Ось тепер родина вся,
А художниця – це я!
 
Богданка і колисанка
Ось Богданочка маленька,
Їй радіють тато й ненька,
Колисанку їй співають,
Але вії все моргають.
 
Сплять у нірці мишенята,
Лісові малі звірята.
Лиш Богданочка не спить –
Їй погратися кортить.
 
То рахує кошенят,
Що у кошику сидять,
То хмаринки в небесах,
Що пливуть, неначе птах.
 
Та Богданочку маленьку
Заколише рідна ненька,
Стиха пісеньку співає –
І Богданка засинає…